Коли Наталя, молодша сестра мого чоловіка Ігоря, виходила заміж три роки тому, уся родина заливалася горючими сльозами. А як не плакати, самі подумайте.

По-перше, наречений молодший за Наталю на три роки. Так, різницю у віці неозброєним оком не видно. Принаймні поки що. Але з розмов і розмірковувань нареченого можна зрозуміти, що життєвого досвіду в нього ще дуже мало.

По-друге, цей кавалер до ладу ніде не працював. Перебивався випадковими заробітками, та від нормальних вакансій відмовлявся.

Казав, що переробляти та працювати на дядька він не бажає. Саме так і заявляв. Я, мовляв, сам відкрию свою справу.

Я тільки посміювалася над його словами, а ось Ігор неабияк бісився. Але нічого не вдієш і ніяк вплинути на сестру ні чоловік, ні його батьки не змогли. Уперлася дівка. Кохаю, кричить, життя без нього не бачу! Згодні на весілля були тільки батьки нареченого.

Ще б пак! Кому, як не їм, чудово знати “переваги” свого синочка. Мабуть, ночей не спали, все мріяли, як сплавлять хлопця якійсь дурепі. І тут така вдача, закохана Наталка.

Зіграли весілля, на якому моя свекруха, мати щасливої нареченої, всю дорогу обтирала сльози та трималася за серце. Молоді одразу почали жити окремо. Його батьки поселили солодку парочку в убиту однокімнатну, що дісталася їм від прабабці.

Перші два роки Наталкіне сімейне життя було більш-менш нормальним. Парочка тридцятирічних непрацюючих ледарів практично цілком і повністю сиділа на шиї нещасних батьків.

А пів року тому Наталя та її чоловік вирішили робити у своїй квартирі ремонт. Накопичили грошенят, читай, взяли у батьків, найняли бригаду будівельників і приготувалися насолоджуватися результатом.

Але в процесі з’ясувалося, що жити у квартирі, де йдуть ремонтні роботи, не так просто і зручно. Наталкін чоловік скаржився на головний біль. Він, мовляв, задихається у цій пилюці.

Молодята почали хором натякати, що жити в таких пекельних умовах абсолютно неможливо. Мовляв, ось було б чудово переїхати тимчасово кудись у нормальне місце, доки ремонт не закінчиться.

Навчені гірким досвідом батьки Наталкіного чоловіка прикинулися дурниками та відразу сказали, що нічим допомогти в цій ситуації не можуть. А ось мої свекри добровільно полізли до цієї пастки.

Щоправда, їм вдалося вигадати дуже витончений варіант, який, мабуть, поставить крапку у моєму власному шлюбі. На сімейних зборах свекруха запропонувала Наталці та її чоловікові:

– Раз така справа і жити вам у вашій квартирі до закінчення ремонту немає жодної можливості, переїжджайте до Ігоря та Насті. До себе ми вас запросити не можемо, а ось в Ігоря в його трикімнатній вам буде цілком комфортно.

Чоловік мій спочатку здивувався такому рішенню, а потім розплився в посмішці. Звичайно, сказав, сестричка моя люба, ми будемо раді бачити тебе у себе. Мене ніхто не запитав, чи хочу я ділити будинок із кимось ще.

А тим часом все навантаження лягло на мої плечі. Чоловік зранку втік на роботу і все, цих родичів до вечора не бачить. А я працюю з дому і тільки й роблю, що прислуговую цим білоручкам.

Те, що до порядку вони зовсім не привчені, я мовчу. А про те, що прибираю за ними посуд по всій квартирі, згрібаю обгортки та папірці, відношу порожні брудні чашки, які вони із завзятістю диких кабанів залишають біля своїх ноутбуків, я мовчати не збираюся.

Ось тільки у відповідь на всі мої скарги чоловік відмахується. Що ти, причепилась до них, вони ще діти. Хороші діти, два здорові лоби, на яких орати можна.

Одного дня ми з сестрою чоловіка ледь до бійки не дійшли. З ранку я прибралася на кухні, вимила плиту, вимила посуд. Через три години заходжу і бачу чудову картину. Уся поверхня знову забруднена, брудний посуд знову в мийці. І два поросята з задоволеним виглядом їдять піцу прямо з коробки.

Як я кричала, це треба було чути. Наталкін чоловік одразу втік, а в неї вистачило нахабства не тільки зухвало відповідати мені, але навіть замахнутися на мене зі словами «Я тебе зараз заспокою».

Увечері я сказала чоловіку, щоб його сестра та її чоловік забиралися на всі чотири сторони.

– Досить, мені набридло бути куховаркою та нянькою! Нехай солодка парочка шукає собі інший притулок, — в сказі кричала я.

А чоловік, мені видав:

– Нікуди сестра не піде. А якщо тебе не влаштовує їхній спосіб життя, можеш йти сама на всі чотири сторони. Мені сім’я дорожча.

Уявляєте? Тобто я йому не сім’я, а так, мимо проходила.

Я сльози розмазувати не стала, зібрала речі та того ж вечора пішла. Подивимося, наскільки чоловіка вистачить жити у вічному свинарнику. А я ще подумаю, повертатися мені чи до біса таке кохання.

КІНЕЦЬ.