Перший раз Олег побачив Марину у сільському клубі на танцях.

Він тоді порався на бабусиному хазяйстві цілий день і вирішив зустрітися ввечері з друзями.

Марина була дуже гарна, от тільки чомусь одягнена у блакитний з білими смужками спортивний костюм і такі ж кросівки!

Це потім Олег дізнався, що дівчина сама з міста і коли вона запитала:

-А як у вас в селі одягаються на дискотеку?

Їй відповіли:

-Хто – у що! Головне, щоб зручно було!

Ось вона й обрала спортивний костюм, і дуже здивувалася, що на місце зустрічі решта дівчат прийшли гарно вбрані, на підборах і з макіяжем.

-Навіщо? – здивувалась Марина.

– Адже до клубу треба було йти чотири кілометри пішки, і навіть не по асфальту!

На тлі місцевих красунь дівчина одразу привертала увагу.

По-перше – костюм.

По-друге – було в ній щось таке… Вільне… Загадкове.

Вона явно нудьгувала. Музика на старенькому ноутбуці їй явно не подобалася.

До того ж вона бачила, що всі на неї дивляться і розглядають, як дивину якусь.

І Марина вирішила піти додому.

Вона вийшла надвір, подивилася на всі боки. Навколо: темрява. Куди йти? Раптом хтось легенько торкнувся її за плече. Дівчина обернулася.

Перед нею стояв довготелесий хлопець з широкою доброзичливою усмішкою і стареньким велосипедом.

-Ну що стоїш? Темно вже так? – запитав він.

Марина тільки махнула рукою.

-Давай, підвезу, – раптом сказав хлопець.

-А давай!

Марина сіла на раму і хлопець повіз її кудись прямо…

А жила вона в сусідньому селі, куди Марина приїхала працювати в школу.

-Як тебе хоч звуть, помічник? – весело запитала дівчина біля будинку своєї господині.

-Євген.

-Дякую тобі, Євгене. Не знаю, як би я в темряві сюди прийшла одна. Ну бувай.

-Стривай, ти що йдеш? І це все? А як же романтичні поцілунки при місяці і таке інше?

Марина засміялася:

-Із поцілунками не вийде. Ти он який високий. Де вже мені до тебе дістатись!

Сказавши це, Марина шмигнула в будинок, і тихенько ступаючи, пробралася до своєї кімнати.

Євген постояв трохи, подумав, та й поїхав.

А на його місце прийшов через хвилину Олег.

Він бачив, як Євген забрав незнайомку на велосипеді і йому стало цікаво хто ж це така.

Сам не розуміючи, навіщо він з цікавості пішов за ними. Добре, що він теж мав велосипед.

-Дивна вона, – думав Олег, сидячи на лавці біля будинку Марини. – Сіла до незнайомого хлопця. Поїхала не знаючи, куди. Як так можна? А цілуватися відмовилася… Але яка ж гарненька! Одразу видно – міська!

З такими думками хлопець посидів трохи і поїхав спати до своєї бабусі.

Тільки заснути йому не вдалося. Перед очима стояло обличчя Марини і чувся її дзвінкий сміх зі словами:

-З поцілунками не вийде!

Словом, зранку з дому вийшов чоловік, який закохався з першого погляду!

І назавжди…

З того дня Олег старанно старався десь мимохідь зустріти Марину.

То в магазині, то біля школи.

Йому казали:

-Міську обходжуєш? Навіщо вона тобі? Та вона ж вчителька, таких як ти – і не помітить!

-Помітить. Нікуди не подінеться, – відмахувався хлопець, впевнений, що так і буде.

І Марина його помітила. Високий, міцний, симпатичний. Явно закоханий. Тільки ось нерішучий: місяць не наважувався познайомитися.

І Марині набридло чекати.

-Привіт, – сказала Олегу дівчина, несподівано обернувшись назад і ставши прямо перед ним.

Хлопець розгубився. Він не очікував, що вона сама з ним заговорить.

-І довго ти мовчки за мною ходитимеш? Може познайомимося?

-Мене Олегом звуть, – зніяковіло відповів той.

-А я – Марина. Тож Олег, кажи, навіщо ходиш за мною.

-Хочу, щоб ти стала моєю дружиною, – Олег вимовив ці слова, не роздумуючи.

-Ого! А не переживаєш?

-Чому?

-А якщо я погоджуся? – Марина, звісно, жартувала.

-Ні, не переживаю. Тільки радію. То ти згодна?

Тепер розгубилася Марина. Бачила: Олег не жартує. Але ж вони щойно познайомилися! Яке заміж! Нісенітниця якась.

-Чого замовкла? – Олег заспокоївся і перехопив ініціативу. – Чи не наважишся?

-Ще й як наважусь! – Марина задерикувато хитнула головою. – Просто я тебе не знаю. І не люблю.

-Ну і що? Полюбиш, – впевнено сказав Олег, наче перед ним стояла маленька дівчинка, яка нічого не розуміє у житті. – Дай трохи часу.

-Послухай, це вже не смішно, – Марина обернулася, збираючись піти, але Олег зупинив її. Взяв за руку і обійняв…

Марина зніяковіла в його обіймах… Зашарілася, почервоніла. В ту ж мить вона зрозуміла:

-Це він! Той самий!..

…Через багато років, розповідаючи дочці про знайомство з її батьком, Марина впевнено сказала:

-Саме на той момент вирішилася моя доля. Одні обійми відкрили більше, ніж безліч наступних зустрічей. Це була моя людина!

Через місяць Олег та Марина подала заяву в сільраду. Усі були здивовані: батьки, вчителі у школі, односельці.

Розписалися у тому самому клубі, де Олег побачив Марину вперше.

У селі подейкували, що вони одружуються «по зальоту», але це було зовсім не так. Перша дочка народилася через рік.

Марина, незважаючи на те, що виросла в місті, швидко адаптувалася до сільського життя. Вона була зовсім не вимоглива, легко навчалася сільським премудростям, завжди була веселою, товариською. Олегові заздрили всі. Ще б пак! Таку кралю відхопив!

Саме із заздрощів відпускали жарти, на кшталт:

-Мабуть, слухаєш свою вчительку? А вона тебе в куток не ставить?

Спочатку Олег не звертав уваги на двозначні натяки мужиків. Потім зауважив, що Марина вільно спілкується не тільки з жінками, а й із чоловіками.

І Олегу почали надокучати вельми неприємні думки.

-Може вона своєю поведінкою сама їм тему для розмов підсовує? Наче розумна жінка, невже не розуміє, що так не можна? Тут їй не місто! Вона має чоловіка поважати, слухатись, а не з мужиками балакати на вулиці! Зовсім розпустилася!

Накрутивши себе далі нікуди, Олег різко змінився. У всіх вчинках і словах дружини йому ввижалася якась каверза.

І почалося…

-Хто так моркву прополює? Ти ж половину самої моркви виполола!

-Марино, ти знову суп пересолила – їсти не можна!

-Скільки ти сидітимеш над своїми зошитами? Я спати хочу!

-Ну ти й вирядилася!

-Тільки про себе й думаєш!

-Ти що, не бачиш – чоловік з роботи прийшов!

Марина спочатку віджартовувалась. А потім їй це стало набридати і нарешті так дістало, що вона вже не могла бачити чоловіка з його вічними причіпками.

-Олеже, чого ти весь час до мене з претензіями? Все тобі не так. Може сталося, щось?

-Сталося! І давно! Ти мене соромиш перед усім селом! Поводитися не вмієш! Чоловіки тільки про тебе й говорять! Не набридло?

-Любий, та ти що? – Марина обурилася. – Я ж ніде не буваю, тільки вдома і в школі. Та коли мені? Он, доньці казку почитати й то ніколи.

-Менше з жінками балакати треба, тоді часу на все вистачить! – Олег вийшов з дому, голосно гримнувши дверима.

-Нічого собі, – подумала Марина. – І що це було?

Вона, звісно, ​​помічала, що з чоловіком останнім часом твориться щось недобре. Але щоб Олег поводився так!

-Хоча що з нього візьмеш? Село…
Так про чоловіка Марина подумала вперше. Раніше вона особливо не задумувалася про те, що Олег виріс у селі. Вона любила його таким, яким він є.

А далі все пішло ще гірше… Олег надокучав Марині за найменшу дрібницю.

Марина не терпіла. Відповідала на кожний випад чоловіка. Намагалася виправдатися, переконати, що він даремно так говорить. Але це погано виходило: Олег її не слухав.

Зрештою, відносини між подружжям зовсім розладналися.

І тут раптом прийшла новина – Олег знайшов собі іншу жінку!

Навіть не шукав – вона сама його знайшла.

Однокласниця Оля любила Олега все життя.

Сподівалася вийти заміж за нього. А тут ця. Марина.

Ось Оля й чекала на момент, коли можна буде вклинитися між Олегом та його дружиною. І дочекалася.

Олег, переживаючи через негаразди вдома, після роботи прийшов весселий. Оля зустріла його на вулиці і завела до себе. Ну, а там…

…У селі таку подію замовчати неможливо. Ось і Марина до обіду наступного дня знала про те, що сталося у всіх подробицях. Тим більше що Оля ними щедро поділилася з усіма, з ким могла.

Увечері Марина запитала чоловіка:

-Олеже, це правда?

-Що? – почулося у відповідь.

-Ти мене більше не любиш?

Олег мовчав. Не знав, як пояснити дружині свої почуття. Ні, він, звісно, ​​любив її. Тільки… Щось чуже, чуже постало між ними. І як із цим впоратися, Олег не знав. Тому й мовчав. Не міг вибрати слова.

А Марина зрозуміла його мовчання як знак згоди.

-Не любить. Ну що ж, тоді мені нема чого тут робити, – думала вона. – Пора додому. До мами з татом. Вони давно чекають і були впевнені, що цей шлюб довго не триватиме.

Зранку Олег пішов на роботу. Марина зібрала все необхідне для себе та доньки. Тихенько, не привертаючи уваги, вийшла з дому і попрямувала на станцію. Через чотири години двері їй відчинила мама.

-Ну ось, я ж говорила, – констатувала вона, запрошуючи дочку і внучку всередину.

Олег примчав наступного дня надвечір.

-Ти що? – казав він, не соромлячись ні тещі, ні тестя. – Я цілу добу вас шукав! Невже важко було попередити?

-Важко, – відповіла Марина. – Та й навіщо? Я ж тобі життя зіпсувала, осоромила, зрадила, чи що ти там ще придумаєш? Навіщо шукати нас? Ти себе знайди, Олежику. А то ти схоже загубився… В ліжку Олі.

Олег спохмурнів.

-Ти сама у всьому винна!

-Так звісно…

-Я тебе не люблю!

-Так, я розумію…

-Марино!

Олег підійшов до дружини і раптом обійняв її.

І знову те дивне відчуття…

Кілька хвилин чоловік і дружина стояли в обіймах. Здавалося, вони дарують одне одному своє тепло, обмінюються енергією життя, кохання, порозуміння та прощення.

-Марино, я не зможу без тебе, – прошепотів Олег.

-Я теж, – луною озвалася Марина.

Потім відсторонилася від чоловіка і задерикувато сказала:

-Тільки одна умова – ми переїжджаємо в місто!

-Треба подумати… – Олег трохи розгубився.

-Ти чоловік, тобі й вирішувати, – сказала дружина.

…Через п’ять років Олег відкрив у місті свою фірму, став непогано заробляти, у сім’ї народилася друга донечка.

Тепер чоловік сам собі заздрить і не слухає всяких пліткарок і жартівників.

Якось один раз уже наслухався…