Він би, звичайно, з радістю економив би відкрито на всіх членах сім’ї. Його б воля, то вся сім’я одягалася б у магазинах ношеного одягу; харчувалася б виключно житнім хлібом, картоплею, олією, цибулею, макаронами та супами з пакетиків; відпустки проводила б у місті; гарячою водою та електрикою не користувалася б; гостей би не запрошувала; свят би не відзначала; прала б ночами; а для миття посуду і тіла використовувала б те саме мило, яке йому видавали на роботі. І так далі і тому подібне.

Говорячи щиро, у Валерія було багато всього, на чому можна було заощадити, а зекономлене відкласти. Але Ольга, дружина його, йому цього не дозволила.

— Ти, Валерій, воля твоя, якщо є в тебе таке сильне бажання, заощаджуй, скільки душі твоїй завгодно, — одразу сказала Ольга чоловікові, коли він тільки заїкнувся вперше на цю тему. А трапилося це незабаром після народження другої дитини, можеш носити, що тобі завгодно, і харчуватися чим тобі завгодно.

Хоч мохом лісовим та корою деревною, а пити воду з-під крана. Слова не скажу. І мийся ти чим хочеш. Головне, щоб чистим спати лягав. Можеш навіть зуби чистити милом, яке тобі видають на роботі. А одяг можеш взагалі собі не купувати. Ходи в робочому, який тобі на заводі видають.

Якщо хочеш, можеш і про відпустку забути, якщо вона тобі не потрібна. І навіть на роботу можеш не їздити, щоби на дорогу не витрачатися. Спи біля верстата свого, якщо вважаєш це правильним. Це твоє діло, і я в нього не втручаюся.

Але! Мене та дітей у свою авантюрну економію не вплутуй. Тож ми зробимо з тобою ось що. Ти мені віддаєш дві третини своєї зарплати. А решту можеш заощаджувати, скільки твоєї душі завгодно. Заперечувати не стану. А якщо не згоден, давай краще прямо зараз розлучимося. Їдь до мами та плати аліменти на двох дітей.

Валерій подумав та відмовився. Тому що швидко зрозумів, що йому вигідніше віддавати дві третини зарплати і жити з дружиною та дітьми, ніж за меншу суму, але з мамою.

Та й розлучатися Валерій не хотів. Він хоч і був жадібним, але любив Ольгу. І дітей також любив.

І тому Валерій змушений був ухвалити пропозицію дружини. Але це не означає, що він відмовився від своїх принципів. Ні!

— Ти заощаджуватимеш, Валерій, — сказав він собі, коли був у квартирі один і дивився на себе в дзеркало. – І на дітях економити будеш, і на дружині. Але робити це станеш непомітно. Яким чином? А дуже просто. На подарунках. Купуючи щось їм, ти насамперед думатимеш про вигоду для всієї сімʼї.

А незабаром Валерієві надалася можливість тишком заощадити на подарунку дружині, до дня її народження. І Валерій почав думати, що б таке подарувати Ользі, щоб корисна у господарстві річ у хаті з’явилася.

Довго думав Валерій. Та це й зрозуміло. Адже завдання перед ним стояло не таке вже й просте. По-перше, вкластися у невелику суму. А по-друге, купити потрібне для дому, але щоб це виглядало, начебто їй. Але хоч це було й не просто, але Валерій із завданням упорався.

– Це мені? — радісно спитала Ольга, коли Валерій підніс їй величезну картонну коробку.

— Тобі, — відповів Валерій.

– А що там?

— Те, що ти вже давно мріяла.

– Мріяла? – здивувалася Ольга.

– Давно?

— Майже з першого дня нашого знайомства, — відповів Валерій.

– Відкривай.

– Страшно, – сказала Ольга.

— Раптом не сподобається.

— Відкривай, не бійся. Сподобається. Не сумнівайся.

Відкривши коробку, Ольга виявила там дві подушки. Деякий час вона з цікавістю розглядала подушки. Потім подивилась на чоловіка.

– Це все мені? — спитала вона.

– Ну, а кому? Тобі, звісно.

– Дякую, – сказала Ольга.

— З днем ​​народження тебе, кохана, — радісно сказав Валерій, який теж уже давно хотів купити нові подушки, але все ніяк не наважувався, — адже я пам’ятаю, скільки ти скаржилася, що у нас подушки незручні, і їх давно міняти час. Ось! Тепер тобі буде зручно. Спи із задоволенням.

– Дякую коханий.

А коли настав час лягати спати, Валерій зрозумів, що помилився у розрахунках. Тому що Ольга не почала ділитися з ним своїми подушками. Сказала, що це її подарунок, і вона нікому його не віддасть.

Цієї ночі Валерій довго не міг заснути. Скупі чоловічі сльози мучили його. Він лежав на своїй старій, незручній подушці і з сумом думав про недосконалість людей взагалі та про черствість його дружини, зокрема.

— Ні,— думав він, з заздрістю дивлячись на солодко сплячу Ольгу,— вона мене не любить. Безперечно не любить. Інакше поділилася б подушками. Адже я на це так розраховував.

КІНЕЦЬ.