Чоловік мій поїхав в Норвегію заробляти нам на будинок і машину, і ось повернувся додому. Скільки я смаколиків улюблених його наготувала! Адже не бачилися майже рік. За три дні почала ліпити вареники, готувати завиванці, голубці медовик!

Прибрала в оселі, нови штори купила – я ж так чекала коханого! Що щось не так, я помітила по обличчю Назара ще на порозі.

Розповім трохи про нашу родину і як я її врятувала завдяки моїй матусі. Ми з Назаром одружені майже 16 років. У нас підростає донечка-красуня. Сім’я у нас ніколи не була багата, але на головне вистачає і на маленькі радощі також. всі ці роки від одруження ми жили в маленькій двушці, яка дісталася мені у спадок від прабабусі.

І мені того, що ми мали, цілком вистачало для щастя. Але Назар прагнув досягти більшого й жити заможніше. І одного разу на запрошення друга вирушив на заробітки аж в Норвегію – щоб покращити матеріальний стан нашого життя.

Звичайно, і мені хотілося мати більші можливості, але щиро скажу – я була проти, щоб чоловік їхав так далеко. Але у нашій сім’ї останнє слово завжди за чоловіком. Він їде, щоб заробити нам на будинок. Донька скоро стане зовсім дорослою, надумає заміж – їй потрібно квартиру залишити в посаг, та й весілля сплатити.

До того ж, наш старенький «Опель» уже дихає на ладан. Словом, на новий будинок і нову машину по-іншому ми не заробимо в Україні. Так і стала наша родина існувати на відстані.

Перші місяці ми були на зв’язку щодня. Чоловік дуже сумував і дзвонив мені, коли тільки мав таку можливість. Завжди знаходив хвилинку, щоб перекинутися зі мною теплим словом, та й я підтримувала його, як могла.

Але десь за півроку між нами з’явився дивний холод. Жінки мене зрозуміють. Назар потроху віддалявся. Дзвонив рідше, говорим буквально кілька слів і тікав у справах. Мовляв, роботи побільшало, він втомився, подзвоню пізніше, справи-справи.

Тоді до мене й закралася думка: тут щось не те. У Назара хтось є. Але спочатку я ці погані здогади гнала від себе геть. Хіба можна так враз перекреслити 16 років щасливого шлюбу? До того ж він їхав в Норвегію заради будинку і машини. Заради майбутнього нашої доньки.

Минуло 2 роки. Чоловік практично перестав виходити на зв’язок. Жодного дзвінка по 2-3 місяці та мізерні сухі повідомлення раз на кілька тижнів у месенджерах. Я ніби прийшла до тями і нарешті зізналася собі, що у Назара є інша.

Але я не готова була прийняти це і змиритися. Я зрозуміла, що мені потрібно повернути чоловіка додому. Довго міркувала, як виманити його з Норвегії. Але чоловік з’явився сам і повідомив, що скоро їде на батьківщину. Моє жіноче чуття не віщувало нічого доброго.

Часу докоряти собі за втрачені місяці я не мала. Я ретельно готувалася до приїзду Назара. А за кілька днів до повернення чоловіка я покликала у гості маму. Вона сказала, що я маю зробити все, але повернути чоловіка в сім’ю. І дала мені несподівану пораду.

– Навіть якщо він у лоба скаже тобі, що в нього інша, роби так. Говори, що не віриш – і крапка. І доведи йому, що ти найкраща! Що ніхто його так не любитиме, як ти. Борися за свого чоловіка! – сказала мене мама.

Пораду я запам’ятала. Але інтуїція мені підказувала, що на чужині у нього справді є інша жінка.

Назар приїхав додому і майже з порога заявив, що хоче подати на розлучення. В Норвегії він знайшов нове кохання і втратив голову. З тією жінкою вони планують одружитися якнайшвидше, у них вже купа спільних планів на майбутнє.

– Не вірю, – несподівано для самої видала я мамині слова. З чоловіка в ту ж мить злетіла вся впевненість. Він спантеличено спитав, у що саме я не вірю. Відповідаю, що не може бути в нього іншої жінки. Адже такий чоловік, як він, не здатний одним словом перекреслити 18 років шлюбу, зрадити наше кохання, нашу донечку і забути наші мрії.

Назар лише розгублено дивився на мене і плескав очима. Сказав, що ми поговоримо про це згодом. Перший раунд був за мною. Я підбадьорилася і зрозуміла, що треба діяти так само. Жодного разу не докорила Назару за зраду. Адже це відстань і розлука зробити своє діло. Я теж згрішила пару раз поки його не було.

Натомість я почала частіше говорити про майбутнє, наші спільні плани, про дочку-випускницю. З’їздили у невелику відпустку у гори в Карпати на нашій новій машині. Ось так поступово я знову занурили Назара в сімейне життя.

З того часу минуло півтора роки. Назар не повернувся в Норвегію. Ми розпочали будівництво будинку у передмісті. Життя триває, стосунки між нами чудові, приводів для підозр Назар більше не дає. Головне, що я зуміла зберегти сім’ю. І все це завдяки моїй матусі! Дякую, мамо, за твою життєву мудрість!

Джерело