Я татусева донька. У мене був чудовий батько, надійний і люблячий. Для мами він був чудовим чоловіком. На жаль, тата рано не стало. І коли це сталося, то мені було трохи за двадцять. Я раптом відчула себе зовсім беззахисною.

Почала замислюватися над тим, щоб вийти заміж. Розглядала чоловіків набагато старших за себе. Звичайно, я не була зовсім дурною. Розуміла, що не всі вони такі як батько.

Логіка була такою. Я думала, що в них з роками здебільшого вже перегоріла безтурботність і безшабашність, що вони вже не так активно шукають собі пригоди та не так активно наражають своє життя на небезпеку, як вони це робили в молодості, коли у них не було мізків. А це означає, що жінка з таким чоловіком, що “заспокоївся з віком”, може бути спокійна.

– Юля, а ти не думаєш, що справжні чоловіки є і серед твоїх однолітків? – казав мені Микола, який був закоханий у мене зі школи.

Не те щоб він мені не подобався… Але хотілося спокою та надійності. У мене просто не було душевних сил після смерті батька на те, щоб зазнавати потрясінь.

А у Миколи та інших моїх однолітків вітер у голові! Кине, образить, полізе у якісь небезпечні справи. Потім тільки на старість, може, пошкодує. Але від цього не буде легше. Ось про що я тоді думала. Тому відповіла:

– Колю, ще не відомо, яка людина з тебе вийде. Я вже краще виберу когось старшого, там все зрозуміло, – сказала я.

І як він не запевняв мене, що він теж вже цілком повноцінна і надійна людина, але я йому не вірила. Вся проблема була ще в тому, що Микола завжди був красенем. За ним дівчата та жінки бігали табунами. А вродливий чоловік явно вірним не може бути, так я тоді думала.

Дотримуючись своєї логіки, я й обрала Григорія, тридцятидев’ятирічного, не дуже багатого, далеко не красивого, проте досить розумного та ерудованого. Мені здавалося, що такий на руках носитиме і порошинки здуватиме. А ще я думала, що якщо він мене вибрав, то вже раз на все життя. А як же! До цього віку вже не повинно бути жодної каші в голові! Він виглядав таким впевненим та досвідченим.

Як тільки я вийшла за нього заміж, то найчастіший діалог у моєму новому житті був приблизно такий:

– Юля, тобі б схуднути. Їсти треба менше, – він виявився напрочуд жадібним.

Я важила близько п’ятдесяти п’яти кілограмів. Ні про яку зайву вагу не йшлося. Просто Григорій вкотре не хотів багато витрачати на їжу і тим більше вести мене в кафе. А ще заразом вирішив відразу принизити мою самооцінку. Навіщо рости до коханої, краще принизити її до себе.

Тут я почала здогадуватися, що розум не гарантує щастя. Мій ерудований Григорій був неввічливим, не поважав мене і вважав себе подарунком для мене.

– Гриша, ти дурниці якісь кажеш. Чи ревнуєш, чи що? – Мені було навіть незручно за нього. Здавалося, він ось-ось отямиться від марення.

– А що мені ревнувати? Чи мало навколо молодих та красивих! Щороку з’являються нові, – нахабно відповідав мені він.

І при цьому він наполягав на тому, що треба якнайшвидше завести дитину. Але я вже відчувала, що пахне смаженим, а позбуватися потім дитини чи виховувати її самій в мої плани не входило. Тож я поставила спіраль, а чоловікові нічого говорити не стала.

Я хотіла знайти для нього якісь виправдання. Все ж таки так вийшло, що він став моїм першим чоловіком. І дуже хотілося, щоби й останнім. Я не дуже добре ставлюся до того, щоб перебирати чоловіків.

Але з’ясовувалися нові деталі. Виявилося, він має дітей від першого шлюбу, хоча він про них не говорив. Григорій їм майже не допомагає. Спеціально відмовився від офіційної зарплати, щоб платити їм копійки. Про колишню говорить винятково гидоти.

Почав кричати на мене. Навіть кинув у мене чашкою і подряпав до крові обличчя.

Після цього я остаточно зрозуміла, що треба йти.

– Микола, що мені робити. Я його боюся. Сказав, якщо надумаю йти, то він мені й ноги може зламати, – я вибрала момент і звернулася за допомогою до єдиної людини, якій могла довіряти. Мамі я раніше скаржилася, але вона сказала: мовляв, обрала, тепер живи до останнього.

– А ось це ми ще подивимося, хто кому і що переламає. Ти точно вирішила піти від нього? Потім не скажеш мені, що шкодуєш? – спитав він.

Я кивнула. Тоді він запропонував такий план: скажи, що ти йдеш заради мене. А якщо чоловік нахабнітиме, то він не дарма займався дзюдо.

Щоб мені було ще спокійніше, Коля взяв із собою ще двох друзів. Мій чоловік навіть не пікнув. Тільки сказав дуже образливі слова, які я не повторюватиму. Але такого бруду на свою адресу я точно не заслужила.

– Ну й котись до свого “дружка”, – закричав він на прощання.

– Тобі й справді доведеться якийсь час пожити в мене. Такі “старики” мстиві. Але ти не бійся, якщо ти в мене не закохаєшся, я тобі нав’язуватись не буду. Живи собі та радій, – у Колі у квартирі було три кімнати. І дві з них порожні. Його батьки мешкали за кордоном.

Півтора року я тримала дистанцію. Але згодом не витримала. І вирішила, що треба прийняти його пропозицію. Мене найбільше підкорило те, що він мене захистив, але нічого в обмін не вимагав. Покірно чекав, поки я сама прийму рішення.

Нічого так не полонить серце жінки, як здатність чоловіка захищати, дбати та не чекати нічого натомість. І не важливо при цьому, скільки йому років.

КІНЕЦЬ.