Олена тримала в руках тест і дивилася на Олега. Чи готовий він до такого результату подій? Чи зможе стати батьком? Дівчину огортали сумніви. Сама Олена була дуже рада: вона вже була готова до появи в її житті пелюшок, сорочечок та інших приємних атрибутів, тому така новина стала для неї приємним сюрпризом.

А ось Олег останнім часом став якимось холодним, задумливим, потайливим… Хоча, здавалося, все йшло своєю чергою, не було ні сварок, ні навіть найменших непорозумінь.

– Що ти там ховаєш? – раптом запитав Олег, глянувши на Олену.

Дівчина захвилювалася. Зробивши глибокий вдих, вона підійшла до чоловіка та вручила тест. Її руки трохи тремтіли, на обличчі була невпевнена посмішка.

Олег байдуже подивився на вручену паперову смужку.

-Ти хіба не радий? – несміливо запитала Олена.

-Чому радіти? Мені це зараз не потрібно.

Чоловік підвівся з дивана і підійшов до вікна. Його слова пролунали раптово. Олена чекала, здавалося, будь-якої реакції, тільки не цієї…

-Але ми ж сім’я … – підійшла вона до чоловіка.

-Так, тільки це не моя дитина, – сказав Олег, не дивлячись на дружину.

-Що? Що ти таке кажеш?!

Олег мовчки дивився у вікно, нервово постукуючи пальцями по підвіконню. Олена стояла ззаду і дивилася на чоловіка круглими, як дві тарілки, очима.

-А що, я хіба не правий? – не відводячи очей від вікна запитав чоловік.

Олена була в такому здивуванні, що навіть не знала, як реагувати на такі слова.

-Олеже, я нічого не розумію. Поясни, будь ласка, з чого раптом у тебе такі думки?

Чоловік Олени різко обернувся, кинувши на дружину гнівний погляд.

-От тільки не треба вдавати! – Олег підвищив голос. – Все я про тебе знаю, закінчуй цю виставу. Не чекав я від тебе такого… Ось така ти, отже, зразкова дружина.

-Що ти несеш?! Ти запевняєш мене, що я зраджувала тобі? На якій підставі? Олег, що з тобою? – голос Олени злегка тремтів від хвилювання та несподіваної заяви чоловіка.

-Що зі мною? – посміхнувся Олег. – Мабуть, все погано, якщо сам не розгледів у тобі такої зрадниці. Гаразд, розкриваємо карти. Хто такий Роман Бондаренко?

– Мій однокласник, а до чого тут він?

Олег зловтішно засміявся.

-Просто однокласник, і все?

-Уяви собі.

-А ось одна людина розповіла мені більше, та й цікавіше, – раптом сказав Олег.

-Хто? -Запитала Олена, ніби перебуваючи в якомусь маренні.

-А це не має значення. Багато цікавих фактів про тебе спливло.

Олена не розуміла того, що відбувається. Все було так заплутано і дивно, що вже важко було розібратися. Чути такі слова від рідної людини, які дзвеніли в голові, пульсуючи у скронях. Адже починалося все з такої приємної, як думала Олена, новини…

– Олеже, – звернулася Олена до чоловіка, намагаючись взяти його за руку. – Я прошу тебе, давай спокійно обговоримо, без емоцій. Я не зраджувала тобі! Так, той Рома справді бігав за мною в школі, після випуску робив якісь спроби налагодити зі мною контакт. Але я йому одразу дала зрозуміти, що я у стосунках, що в мене є ти. Адже я ніколи не давала тобі приводу сумніватися в моїй вірності, хіба не так? Чому ти мені не віриш?

-Мені показали ваші недавні листування, – помовчавши, сказав чоловік. – А потім я ніби прозрів… Згадав букет, подарований нібито колегами на роботі, згадав, як ти вечорами десь пропадала. Чи скажеш, що це все просто збіги?

-Які листування?! – дивувалась Олена, намагаючись зрозуміти, хто ж так намагається посварити її з Олегом.

-Все набридло, – Олег подався до дверей. – За речами повернуся пізніше.

Вхідні двері голосно зачинилися. Олена стояла посеред кімнати, тримаючи в одній руці тест, а іншою закриваючи обличчя. Повільно опустившись навколішки, дівчина, не втримавши емоцій, голосно заплакала від образи. Як її могла звинуватити у зраді найближча, найрідніша людина, з якою їй було завжди так добре, так тепло та затишно?

***

Тепле липневе сонце йшло за обрій. На кухні, залитій помаранчевим м’яким світлом, сиділа Олена з повними сліз очима. Поруч сиділа її мама Ганна Вікторівна – статна жінка, яка виглядала набагато молодшою ​​за свої роки.

-Ні, ну я нічого не розумію! – порушила тишу матір. – Я просто вухам своїм не вірю! Не вірити вагітній дружині. Кому він вірить? Хто йому там казки розповів?

– Я й сама не розумію. – Олена знизала плечима. – Не знаю, кому це потрібно.

Ганна Вікторівна важко зітхнула і погладила дочку по спині.

-Ти подумай, дочко. Усіх своїх подруг перевір. Адже кожна могла… А Світлана? Вона той ще хитрун! Ще у шкільні часи вона мені не подобалася. Завжди нахабна була, настирлива. Ти могла сама не помітити, як вона до свого Олега могла почати клини підбивати.

-Що ти таке кажеш, мамо! – підвела голову Олена. – Ми зі Світлою з першого класу разом. Мені навіть соромно припускатися такі думки про неї.

-Ой, перестань бути такою наївною! – відмахнулася Ганна Вікторівна. -Знаю я твою Світлану. З першого класу і застерігаю тебе. Надто ти добра і довірлива у мене.

-І навіщо їй, думаєш, Олег? У неї своє я життя. Дитина. Так, вона нещодавно розлучилася, але це все одно нічого не змінює.

-Загалом, моя тобі порада. Зустрітися з нею, мовляв, побалакати, посидіти в кафешці. Поводься невимушено, між тим розкажи про момент з Олегом – подивися, як відреагує. А далі дивися щодо ситуації. Довіряй, але перевіряй – ось що я можу тобі сказати.

Олена сумно кивнула. Їй не хотілося думати погано про подругу, але, здається, мати мала рацію. Та й у пам’яті почали випливати вельми підозрілі моменти зі школи, як Світлана намагалася звести її з Ромою – тим самим однокласником, який надавав знаки уваги, як не схвалювала їхні зустрічі з Олегом… Ні, звичайно, це ні про що не говорить. Та й минуло вже стільки часу…

***

Через кілька днів Олена сиділа в кафе, чекаючи на подругу. На душі було тривожно і порожньо, але, побачивши Світлану, героїня взяла себе в руки і, посміхаючись, помахала рукою.

-Оленко! Привіт люба! – Світловолоса красуня Світлана обняла подругу. -От ти розумниця, що запропонувала зустрітися – мені здається, ми вже місяць точно не бачилися! То робота, то ще щось… А вибиратися треба!

-Привіт, Світлано, – усміхнулася Олена, лаючи себе за засілі сумніви в подружці. -Ну розповідай, як ти, що нового?

Дівчата розговорилися. Олені було так приємно та комфортно спілкуватися зі шкільною подругою, що вона навіть забула про справжню мету їхньої зустрічі.

-Ну а ти там як? З Олегом нікуди не збираєтесь? На море на тиждень, га? – запитала Світлана, попиваючи каву.

-Ох… Щось нам не до моря, – сумно зітхнула Олена, моментально змінившись в обличчі.

-Що трапилося? – Світлана уважно подивилася на подругу.

Олена замовкла, не знаючи, як правильно підступитись до цієї теми.

-Ну не мовчи! – подруга відставила убік стаканчик з кавою. -Посварилися?

-Можна і так сказати … – Не підводячи очей відповіла Олена.

-Ну що, я так і буду з тебе по два слова витягувати? Розповідай, давай!

-Добре, спочатку я почну з найголовнішої новини. Я вагітна, – посміхнулася дівчина, глянувши на подругу.

Олені здалося, що Світлана на мить змінилася в обличчі.

-Оленко! Як чудово! Ну, я вітаю, вітаю!

Героїня зніяковіло посміхнулася. Реакція подруги видалася їй цілком позитивною.

-Ой, Оленко, як же добре! – захоплювалася Світлана. -Так а Олег що? Не радий?

-Він заявив, що це не його дитина. Уявляєш? Я досі не можу прийти до тями від такої заяви. Сказав, що я зрадила йому, та ще й з Ромкою нашим – я просто здивувалася. Найдивніше, що йому про це хтось доповів, спеціально написав! Ось тільки хто і з якою метою… У мене навіть немає варіантів.

Олена уважно подивилася на подругу. Світлана зосереджено слухала, похитуючи головою і висловлюючи подив.

-Ну ти мене просто здивувала… – Нарешті сказала вона. – Він взагалі нормальний? Кому він вірить? Він що навіть не вислухав тебе?

Розмовляючи з подругою, Олена все більше докоряла себе за всі сумніви та підозри, які хвилювали її весь цей час. Звичайно, Світлана ніколи б так не вчинила. Тим більше, на самому початку розмови вона розповіла про свого нового залицяльника – молодого та перспективного Сергія.

“Яка ж я не розумна…” – промайнуло лише в голові.

Розповівши все до найменших подробиць, Олена жалібно подивилася на подругу, шукаючи підтримку та втіху.

-Олено, ну і нісенітниці! Ну справжнісінький негідник! Ти мене, звичайно, вибач, але твій Олег той ще… Навіть слова не підберу! – обурено міркувала Світлана. – Так, підемо прогуляємося, повітрям подихаємо. Разом подумаємо, хто б міг пустити про тебе такі плітки… Мені здається, я навіть маю варіанти… Зараз тільки в дамську кімнату забіжу, почекай мене.

Олена дивилася у вікно. По вечірній вулиці гуляли пари, ніжно притулившись один до одного. Колись і вони з Олегом неквапливо ходили літнім сквером, тримаючись за руки і мріючи про їхнє спільне майбутнє. І наче все вийшло, ось тільки тепер на душі було порожньо і тужливо.

Раптом увагу Олени привернув тихий, але виразний звук. Її погляд упав на смартфон подруги, що лежав на столі. Екран світився, і дівчина бачила, як на ньому сипалися повідомлення один за одним.

Обережно повернувши до себе гаджет, Олена побачила знайоме ім’я. Так, Світлані писав Олег! Не усвідомлюючи всього того, що відбувається, героїня відкрила все листування, вміст якого здивував її. Світлана писала, що нібито бачила Олену з Романом, що це він подарував їй шикарний букет, який насправді подарували на роботі; що це з ним вона ходила на побачення, коли насправді Олена зустрічалася з подругами. Прогорнувши нижче, дівчина побачила і те саме підроблене Світланою листування, про яке говорив Олег. У підлаштованих повідомленнях героїня нібито “зізнавалася Роману у коханні” і “призначала таємні побачення”.

З гіркотою відсунувши злощасний телефон, Олена повільно встала з-за столу. Все довкола було, як у тумані.

-Олено, ти куди? Я вже тут. – пролунав луною знайомий голос, який вмить став неприємним.

-Мама мала рацію … – Прошепотіла Олена.

-Що? Олено, тобі зле? Ти вся змінилася.

-Та йди ти! – гукнула дівчина і, вибігла з кафе.

***

Ганна Вікторівна погладжувала каштанове кучеряве волосся дочки.

-Оленко, ти б поїла що-небудь. Ну, не можна ж так!

-Не йде, мамо…

Олена лежала на дивані, уткнувшись у стіну. Було дуже важко. Тепер вона все розуміла, хоча вірила у те, що відбувається, важко. Пройде ще багато часу, перш ніж Олена прийде в себе і відпустить все, що сталося.

Світлана, отримає своє, почне зустрічатися з Олегом, проте продовжаться їхні стосунки недовго: чоловік зрозуміє, що багато чого втратив, а Світлана і зовсім не та дівчина, яку він хоче бачити поруч із собою. На жаль (хоча, скоріше, на щастя), Олена його не простить і повністю викреслить із життя. Через дев’ять місяців у неї народиться донька Олександра, а ще через деякий час вона вийде заміж за Романа – того самого, який сподівався і вірив у їхнє кохання ще зі шкільної лави.