Коли я вже зручно вмостилася в своїй маршрутці, що прямувала до Світязя, поруч біля мене сіла не дуже примітна жіночка років 45-ти. Швиденько розклала сумки і поспіхом сіла на своє місце.

Її мобілка часто дзвонила, а пасажирка постійно ніби виправдовувалася, чому вона їде відпочивати.

– Свахо, не хвилюйтеся, у мене теж може бути особисте життя, чи не так? Кілька днів маю право полежати на пісочку, правда? Може, діти надумають нам внука подарувати? – сусідка по сидінню спочатку жартувала.

– Донечко, все буде добре. Я наліпила вам вареників і пельменів, накрутила голубців і все склала в морозилку, а в холодильник поклала вам свіжих продуктів. Тому відпочивайте без мене, запросіть друзів, – менш оптимістично пояснювала ситуацію, як з’ясувалося, невістці.

– Сину, от чого ти нервуєшся? Я відпочину від вас, ви – від мене. А Майю не маринуйте на восьмому поверсі, завезіть її до другої бабусі в село. Нехай подихає свіжим повітрям, поп’є свіженького молочка, – це вже сусідка балакала з сином.

Ось вона нарешті вимкнула телефон і зітхнула з полегшенням. І почала говорити до мене:

– Навчила дітей на свою голову, що живуть на всьому готовому, – витираючи піт з чола, зітхнула жінка. – Сина виховувала сама, чоловік пішов до кoхaнкu.

Щоб не дорікали, що дитина одягнута гірше, працювала на кількох роботах. Потім подруга переконала започаткувати власну справу. Почала возити товар з Хмельницька, і потім вже відкрила на базарі кілька торгових точок.

Але через ту торгівлю не було коли вгору глянути, не те, що особисте життя влаштувати. Правда, був один чоловік, навіть пропонував заміж за нього вийти. Але синові, на той час було 10 років. Він був проти чоловіка, тому мало не викинувся у вікно. Сказав: або я, або твій кoхaнeць.

Проте син швидко виріс, і вже пішов в армію. Чесно скажу, що я тільки й пожила ці півтора року. А коли Сашко демобілізувався, почав ніби виправдовуватися.

Мовляв, він був егоїстом, і не треба було його слухатися, а влаштовувати особисте життя. Та було вже пізно, бо всі потенційні кандидати якщо не прилаштувалися біля інших жіночок, то спuлuся.

Але з сином ми так-сяк мирилися.

Проблеми почалися, тоді коли Сашко вирішив одружуватися. І коли свати з віддаленого села приїхали на оглядини, то відразу постановили, щоб дітям віддати більшу кімнату, мені вистачить спальні. Після весілля відразу ж підселили до мене свою молодшу доньку-студентку. Мовляв, так вигідніше, бо вони передаватимуть продукти з дому.

Слава Богу, що ця дівчина швиденько вийшла заміж і переїхала до чоловіка. У мене хоч була своя кімната, бо до молодят мені зaбoрoнuли заходити без попередження.

Трішки веселіше та краще стало тоді, коли народилася внучка. Діти вчилися, то ж я доглядала її з перших днів. Але навіть коли Майю вже можна було віддавати у дитсадок, невістка просила, щоб за дитиною дивилася я, і це при тому, що родинний бізнес був повністю на мені. Однак я таки прилаштувала внучку в садочок, а сама пішла працювати, щоб не платити продавчині.

Діти ж хотіли гарно одягатися, смачно їсти, відпочивати за кордоном. Ну і, звичайно, все це за мій рахунок.

Але я настільки виснажувалася на роботі і вдома, що потрапила в лiкaрню.

Після такого iнцuдeнту, подруга порекомендувала мені після лiкyвaння поїхати хоч на Світязь. Що я і зробила.

Знаєте, що сказав мені син, проводжаючи на автобус? «Мамо, якщо ти когось і зустрінеш там, то май справу або з мільйонерами, або з іноземцями». Ось так, інших варіантів мої діти не розглядатимуть.

Автор – Марта Юлантова