Від холодного, суворого Олега я бігла з усіх ніг. Він був скупий на емоції, але жодного разу не сказав поганого слова на мою адресу чи дочки. При цьому ласки та тепла я від нього не отримувала.

Деколи я намагалася поговорити. Він морщився та уникав розмови. Знаючи, що я незадоволена, наступного дня пересилав мені на карту солідну суму грошей і надсилав кур’єром квіти. Мама та подруги говорили, що в мене ідеальний чоловік. А я задихалася. Мені не вистачало емоцій, тепла, кохання.

Про те, що я від нього йду я повідомила чоловіка телефоном. Він сухо сказав:
– Аня, не безумствуй. Ввечері поговоримо.

Та вечора вже не було. Я зібрала свої та доньки речі й поїхала на свою маленьку дошлюбну квартиру. Від свого “сухаря” я отримала дві спроби все повернути. Рівно два шикарні букети та два перекази на карту. Третього разу не було.

Чоловік привіз нам речі, що залишилися, сказав, що буде щомісяця переводити достатню суму на дочку.

Першого ж вечора дочку забрала бабуся, а я влаштувала собі свято непослуху. Ми з дівчатами-колегами поїхали до бару. Я пила коктейлі та насолоджувалася свободою.

Боже, я ж і забула, як чудово бути вільною та легкою! Я не танцювала вже шість років! І вкотре переконалася у вірності свого рішення. Відчувши що перебрала із коктейлями, я викликала таксі. За кермом сидів милий хлопець. У машині мені стало погано.

Артем, так звали таксиста, спритно вивернув авто на узбіччя, вивів мене на свіже повітря. А потім, о, жах, тримав моє волосся, коли мене нещадно вивертало. А почула я від незнайомого таксиста те, чого ніколи не чула від рідного чоловіка:
“Нічого, моя хороша, зараз тобі буде легше”.

Артем привіз мене додому та не взяв грошей. Вранці телефон задзвонив. У слухавці приємний чоловічий голос:

– Так, Ганно Сергіївно, я грошей не взяв, то ти надумала мені гаманець залишити Шляхетно, але не прийму. Чекай. Зараз завезу!

Ось я розтяпа! У таксі я забула гаманець! А там і карти, і візитівки! Я спустилася вниз, Артем там вже чекав мене у своїй пошарпаній машинці. Він простягнув мені гаманець.

– Може, кави? – весело спитав він.

Я кивнула, думаючи, що Артем повезе нас до найближчого кіоску, але чомусь ми пішли до мене.

Так закрутився наш роман. У нас не було кафе та ресторанів, але я насолоджувалася прогулянками парками, тихими вуличками. Коли було холодно, в Артема раптом з’являвся термос із гарячим чаєм.

Коли я захворіла, Артем приїхав до мене та приготував бульйон, чай із лимоном. Вранці температура піднялася. Артем сказав, що знає чудові ліки.

– Привези, будь ласка, – попросила я.

Чомусь він зам’явся:

– Чи не могла б ти переказати гроші на картку?

Я, звісно, переклала. З Олегом я забула, як це бути без грошей за п’ять днів до зарплати. Артем передзвонив:

– Анюта, мені так незручно, але все ж таки переведи ще на бензин?

Я трохи напружилася, але перевела.

Артем швидко привіз ліки, вклав мене в ліжко і посварив за порушення постільного режиму.

Наш роман був у самому розпалі, коли я почала відчувати роздратування. Артем хвалив мій борщ та голубці, але при цьому ніколи не привозив навіть шоколадку до чаю. Але з ним я почувала себе коханою. І одного разу я вирішила схитрувати:

– Коханий, сьогодні чекаю тебе на вечерю! З тебе пляшечка вина та трохи фруктів.

Артем прийшов із порожніми руками, відволік мене гарячим поцілунком прямо біля дверей.

– Нам треба поговорити, – сказала я, відсторонившись.

Артем неохоче кивнув.

– Ти приходиш на вечерю, я купую дорогі продукти. Але ти ніколи не приніс навіть вина на вечерю, – почала я розмову.

Артем щиро обурився:

– Невже ти не бачиш моїх старань? Я думаю про тебе щохвилини, дбаю про тебе. Мені здалося, я знайшов ідеальну жінку, а ти така сама, як усі!

Мене боляче кольнули його слова. То була наша перша сварка. Він пішов, я багато плакала і незабаром заснула. А вранці у телефоні виявила від Артема два десятки пропущених та близько сотні повідомлень.

Зміст повідомлень був суперечливим:

“Сонечко, я не можу без тебе жити”

“Я помру заради тебе”

“Кохана, я плачу аліменти трьом дітям. Колишня дружина вичавлює з мене все до копійки. Навіть машину забрала”.

Я не прочитала навіть половини того, що надіслав мені Артем. В одну мить з очей злетіли рожеві окуляри. Відповідь від мене була одна:

“Між нами все скінчено. Не пиши та не дзвони”.

І контакт був відразу заблокований.

У цей момент я відчула ту ж легкість, коли йшла від чоловіка. Але все-таки чогось мені не вистачало. І я не розуміла чого.

Коли зателефонував Олег, я швидко взяла слухавку.

– Анюта, благаю, повертайся. Я сходив до психолога, він мені прочистив мізки, що я “сухар байдужий”. Але я тебе кохаю. Не можу без вас із дочкою. Я буду вчитися правильно поводитися з моєю улюбленою дівчинкою!

Почувши ці слова, я посміхнулася. Він уперше в житті назвав мене Анютою. У той момент я раптом відчула, як сильно скучила за моїм ідеальним чоловіком.

КІНЕЦЬ.