Мене з чоловіком тримає тільки син. Інакше ми б не були разом навіть одного дня.

Якби не було дитини, ми з чоловіком давно б розлучилися. Від нашого великого кохання залишилися одні руїни. Але ми більше за все на світі любимо свого сина і хочемо залишатися для нього рідними.

Ми з Дмитром живемо під одним дахом тільки через сина. Наш шлюб був поспішний, ми терпіти не можемо один одного.

Я взагалі вболіваю за закоханих, знайти кохання всього життя – це чудово. Мене також одурманював Дмитро, а я його, до того ж ми обидвоє досить спонтанні. Ми одружилися коли я була вже при надії.

До появи дитини в нас все було добре, а потім ніби якась кнопка у нас двох переключилася. Я не знаю як це пояснити, чесне слово.

Я думала, що нас нічого не зламає, адже ми так любимо одне одного. Але у нас були фінансові проблеми, Дмитру доводилося працювати набагато більше, і він став постійно злий і не добрий.

Я ж сиділа з дитиною на руках в чотирьох стінах. Мені вже було недостатньо втішати себе кількома романтичними місяцями. Це здавалося абсолютно смішним у світі пелюшок і неспокійного сну. Ми були такі наївні. Дмитру треба двічі на тиждень “відключатися”, він кудись йде, а потім я злюсь на нього вдома.

Два роки декретної відпустки змінили мене, я вже не така безпосередня, весела та усміхнена. Я розчарована, особливо в чоловіку. Мій син для мене все, але мені потрібно було почати працювати. Благо, нам з малюком допомагали бабусі.

Та з чоловіком все почало котитися в “чорну” сторону. Ми говорили один одному такі слова, що зруйнували все, що було між нами в минулому, і, боюся, це вже не поправити.

Я дивилася квартири, але з моєю зарплатою зараз не можу собі дозволити виїхати з дитиною. Можливо через деякий час. Але в нашій нинішній ситуації це абсолютно марно. Деякий час ми з Дмитром справлялися з цим, уникаючи один одного. Але коли малюк росте, він потребує нас разом.

Сімейні події, поїздки, спільні вечері, ми проходимо через все це як сім’я. Дмитро чудовий тато, і ми обоє хочемо найкращого для нашого сина. Але це правда, якби у нас не було дитини, ми б не терпіли одне одного.

У нас є два варіанти, спробувати все це виправити, що є далеким шансом. Або за допомогою терапії дійти до найлегшого розриву. Це буде непросто, але нічого не поробиш.

У когось була схожа ситуація? Як би ви вчинили на нашому місці?

Джерело