Все було досить банально та просто. Дружина почала мені зраджувати. Не бачив для цього жодних причин.

На той момент ми були одружені 12 років. Не вдаватимуся до подробиць. Все обернулося інакше. Коли все це почалося, дізнавшись про це, я теж почав собі шукати іншу жінку.

Познайомилися ми через сайт знайомств, вона була заміжня, є діти, але в сімейному житті щастя не було, чоловік почав пити і особливої уваги їй та дітям не приділяв. Ми почали з нею зустрічатися, і в нас все швидко закрутилося, стосунки були ідеальними.

Це було просто як у якомусь кіно. Однак недовго тривала наша радість, її чоловік дізнався про це і наші зустрічі припинилися.

Були погрози на мою та її адресу тощо. Їй він сказав, що відновлюватиме стосунки, престане гуляти і так далі. У цей же момент у моєї дружини теж не склалося.

У нього, окрім неї, була ще жінка, думаю і не одна. Я поговорив із дружиною, сказав, що якщо ми будемо далі разом, то ніколи не згадуватиму їй минулого. На тому й вирішили.

Було морально дуже тяжко, пережили якось. Начебто все ніби налагодилося, але я не можу забути ту, іншу, з якою зустрічався. Ми з нею іноді переписувалися по інтернету таємно, згадували всі наші зустрічі і все добре, що в нас було.

З того часу минуло 5 років, і ми не можемо забути одне одного. Нещодавно ми зустрілися, але ненадовго, час і обставини не дозволяли, вона, як і раніше, одружена, каже, що чоловік змінився, кинув перестав гуляти, став дітьми займатися, навіть їй приділяв увагу.

Але щастя немає, немає почуттів, все якось негаразд. У мене приблизно те саме. Живемо, не лаємося, їздили з дружиною разом на заробітки за кордон, виховуємо тринадцятирічну дочку, але кохання немає, я почуваюся непотрібним.

Не можу забути своє кохання, ми зараз знову почали спілкуватися по інтернету, виявляється, вона теж не може без мене, ми стали любити одне одного ще більше, а всього-то зустрічалися два місяці.

Минуло п’ять років, але ми не можемо забути одне одного. Зустрічатися теж практично немає можливості, тому що вона живе за містом і будь-яка поїздка до міста не залишиться непоміченою.

До неї я також не можу приїхати. Ніхто нічого про нас не знає, але, боюся, якщо все з’ясується, навіть не знаю, чим це обернеться для нас.

Зараз ми обоє дуже сильно страждаємо та переживаємо. Я не знаю, що робити далі, жити без неї не можу, і вона без мене не може.

Ось така моя життєва історія. Може, хтось щось підкаже чи порадить у цій ситуації.

КІНЕЦЬ.