– Сьогодні добре подавати будуть, наш місцевий багатій вінчається, не йдіть відразу після служби, зачекайте! – сказала одна жінка бідній старенькій, що сиділа біля церкви.

– Дякую, люба, а я вже йти хотіла, от дякую!

Після служби під’їхала ціла низка машин. З найшикарнішої вийшов чоловік середніх років, а за ним випещена жінка і хлопчик.

Гості, які приїхали на інших машинах захоплено зааплодували.

Багатій зупинився, підняв голову, довго дивився на хрести храму. Перехрестився, відступив назад і вклонився.

Потім пройшов повз бідних, які сиділи, всіх обдарував великими купюрами і зайшов з дружиною у церкву.

– Щедрий наш Олег Іванович і дружина його красуня, а ось син у них слабий, може тому вони й надумали вінчатися…

– Та наш Олег Іванович мужик видний, кажуть до жінок охочий, кавалер був ще той, видно покаявся, – пройшов шепіт, і тут же всі замовкли – хтось шикнув, щоб тихіше були.

У Олега Івановича його красуня дружина Алла Іванівна управляла місцевим благодійним фондом. Коли син народився Олег Іванович був щасливий і гордий – спадкоємець з’явився!

Син Андрій народився абсолютно здоровим. Але потім сталося щось дивне – Андрій почав поступово слабнути, і скільки не возили його по лікарях і знахарях, ніхто так і не міг зрозуміти причину – аналізи всі в нормі, а хлопчику все гірше і гірше…

Біля самого входу сиділа бабуся, Олег Іванович і її обдарував великою купюрою.

– На подяку тобі, послухай що я скажу, – поманила того старенька.

Олег Іванович нахилився до неї і раптом почув:

– Згадай свою дочку, і тоді все в тебе з сином налагодиться, я знаю, що говорю!

Олег Іванович густо почервонів і обернувся до дружини подивитися, чи вона чула?

З її обличчя він зрозумів – вона все чула. І як тільки вони відійшли від бабусі, Олег Іванович на запитальний погляд дружини безтурботно знизав плечима і посміхнувся.

– Блаженна бабуся, очманіла від милостині, от і говорить що-небудь! Ти на неї не звертай уваги, Аллочко! У нас вінчання сьогодні, не бери в голову таку нісенітницю!

Алла хитро посміхнулася чоловікові:

– Звичайно, мій любий!

Вона давно знала, що він собі дозволяв, але тепер он вирішив вінчатися, значить готовий забути минулі витівки.

Адже це не привід влаштовувати чоловікові сварку, тільки недолуга буде сваритися з таким чоловіком, як Олег.

Таїнство вінчання пройшло шикарно. І тепер уже вінчані чоловік та дружина Олег і Алла поїхали святкувати цю подію.

Все було гідно, дорого і красиво.

Але ввечері, коли нянька знову ледве вклала вередливого Андрійка, Олег Іванович знову згадав стареньку.

– От же ж, і про яку ще дочку вона бурмотіла? Немає в мене ніякої дочки!

Він перебирав у пам’яті всі свої грішки – всіх він обдарував, усі були задоволені, без претензій. І дітей, окрім Андрія, він не мав.

– Напевно й справді бабуся ця дивна якась, – уже засинаючи, подумав Олег Іванович.

Вночі Олегу Івановичу раптом мати наснилася. Вона тримала на руках маленьку дівчинку, розчісувала її пишне, рудувате волосся і очі її сяяли:

– Ось і дочекалася я онучку! Що ж ти, Олежику, дитя своє рідне покинув? А чужого хлопчика ростиш, як свого, ех ти, роззява! Багатим стати зумів, а в житті так і залишився поганцем! А ти сиди, Ганнусю, не крутись, я тебе ще зачешу. А твій татусь подивиться на тебе, може й згадає, що в нього дочка є!

Олег Іванович різко прокинувся весь спітнілий.

Що це за дивний сон? Все в ньому переплелося – і бабуся блаженна біля церкви. І мати Олега Івановича, що так і не дочекалася онуків – її не стало п’ятнадцять років тому, Андрій ще не народився.

Олег Іванович підвівся, прийняв душ, одягнувся, гукнув дружині:

– Алло, я у справах! Поснідаю на зустрічі!

І поїхав до церкви.

Але скільки він не питав, за його описом такої бабусі біля церкви ніхто ніколи не бачив.

Він увійшов до церкви, попросив свічки, підійшов до першої ікони, що трапилася, і поставив перед нею свічку.

– А ти їй прохання, записочку напиши, і підсунь під іконку святої Ксенії Міласької. Ксенія допоможе, вона завжди допомагає, – голос був тихий, ця жінка йому свічки подавала, але Олег Іванович навіть здригнувся – Ксенія!

І як блискавка в голові блиснуло – Оксана!

Ну звісно, Ксенія, Оксана! Адже років двадцять тому Олег, ще молодий, неодружений, був у тривалому відрядженні. І познайомився із дівчиною, звали її Оксана.

Закохався, навіть про справи забув, вони гуляли її містечком.

А потім зовсім втратив голову і зробив пропозицію Ксенії. Обіцяв, що невдовзі повернеться, що вони одружаться і він відвезе її з собою. І Оксана довірливо сміялася:

– Олежику, та я тобі вірю, я відчуваю, що нам не жити один без одного, ну що ти!

А потім все закрутилося, справи якісь важливі.

Він відкладав подорож до неї багато разів. А якось раптом подумав: – Та навіщо мені Оксана?

І років за п’ять він одружився з дочкою спонсора Аллою.

Це було дуже вигідно – об’єднатися з їхньою родиною.

Незабаром синочок у них народився Андрійко, схоже навіть надто скоро. Алла сказала, що Андрій просто трохи раніше захотів на цей світ зʼявитися, але тепер у Олега Івановича закралися сумніви…

Хоча, що тут говорити, він і сам ще той. Алла ж його ніколи не приваблювала. І ніхто так йому не подобався, як Оксана.

Але тоді він просто змусив себе її забути. Заради бізнесу…

Дружині Олег Іванович сказав, що їде у відрядження. За кермо сів сам – ні до чого зайві очі і вуха. Де жила Оксана, він пам’ятав. Це було містечко за п’ять годин їзди. Але переживав, що раптом тих будинків уже нема?

Але старий район пʼятиповерхівок так і стояв, як і багато років тому.

Олег Іванович вийшов з машини, озирнувся, забув який під’їзд, другий чи третій? Поверх п’ятий, це точно.

– Ви когось шукаєте? – Олег Іванович обернувся і мало не ахнув від подиву.

Прямо перед ним стояла… Вона. Її веселі очі, волосся, посмішка!

Олег Іванович уже хотів було покликати її – Оксано! Але тут же схаменувся – це ж дівчинка зовсім, їй років вісімнадцять, може трохи більше. Але одне обличчя, і фігурка її, а значить?..

– Ви шукаєте когось, може, я вам допоможу? – дівчина з посмішкою повторила питання.

– Так, я шукаю Оксану, вона жила в цьому будинку на п’ятому поверсі, але я забув під’їзд.

– Так це моя мама! – зраділа дівчина, але тут же ж його розчарувала. – Тільки вона тут уже не живе. Вони з татом і братиками переїхали, а я тепер живу самостійно, незабаром виходжу заміж! А у вас немає маминого телефону?

– Ні, – похитав головою Олег Іванович, і раптом збрехав:

– Ми з твоєю мамою працювали разом, давно це було. Ось приїхав у відрядження, хотів побачитися.

– Тоді пишіть номер! – весело запропонувала дівчина і почала диктувати номер

– Дякую! Як тебе хоч звуть? Ти на маму дуже схожа!

– Ганна, а вас?

– Олег Іванович

– Я мамі передам, – і вона пішла, а Олег Іванович одразу набрав номер Оксани.

Оксана відповіла одразу, голос молодий, наче й не було цих двадцяти років.

Він стояв, і не знав, з чого почати.

У голові майнуло – а якби він був з нею, як би він був щасливий!

– Кажіть, нічого не чути! – сказала Оксана.

– Оксано, привіт, це… Це Олег, Олег Іванович, може ти пам’ятаєш?

Оксана не стала вдавати, що не пам’ятає, тільки здивовано перепитала:

– Олег? Треба ж…

– Оксанко, Оксано, я навіть не знаю, ти вибач, але я… – Олег Іванович раптом зрозумів, що не знає, що сказати.

І вирішив одразу спитати:

– Ганна моя дочка?

Було чути, як Оксана посміхнулася:

– Твоя, і що? Вона про це не знає, у Ганни найкращий батько й брати. У мене сім’я, ти спізнився, Олеже. Ти запізнився на ціле життя, що тобі треба?

– Я хотів визнати доньку, хотів стати їй батьком, я не знав, – намагався виправдатись Олег Іванович.

– Навіщо? Нехай все залишиться так, як є, ні до чого все руйнувати, – Оксана була така спокійна і впевнена, що він навіть розгубився.

– Можна я хоч допоможу тобі грошима, у тебе троє, від щирого серця! – попросив Олег Іванович.

Оксана розсміялася:

– Зайвими гроші не будуть, ми не бідуємо, але знадобляться. І не дзвони більше, не лізь у наше життя, я на тебе зла я не тримаю, все в минулому!

– А може, пізніше я зможу з дочкою поговорити? – Олег Іванович спитав, але зрозумів, що Оксана вже поклала слухавку.

Через годину на рахунок Оксани було переказано дуже велику суму. Вона спочатку хотіла її повернути, але потім подумала, що для Олега це дрібниця, а їм знадобиться – Ганна ще вчиться, та й на хлопців багато йде.

Олег Іванович поки їхав додому, зовсім заспокоївся. І справді, навіщо щось міняти? Це його життя, він сам його вибрав.

Алла зустріла Олега зі сльозами на очах:

– Ти тільки уяви собі, Олеже, Андрію стало набагато краще! Це просто диво якесь! А ти що?

Ще в дорозі Олег Іванович вирішив, що не розбиратиметься, його син Андрій, чи ні. Він стомлено посміхнувся,

– Заїжджав я в один монастир дорогою, святу Ксенію просив. Адже ми з тобою вінчані тепер, Алло.

Вона заплакала, повторюючи:

– Ну значить і справді диво, наш Андрій тепер буде здоровий!

Олег Іванович зітхнув – це його сім’я перед Богом, його хрест та його вибір.

Права Оксана, так буде найкраще для всіх. Так буде найкраще…

КІНЕЦЬ.