Того дня ми з чоловіком підбирали халат в клініку. Ми довго ходили між рядами, поки не побачили магазинчик з великим вибором.

Мені припав до душі рожевий, а потім сподобався і біленький. Та продавчиня в якийсь момент почала нас розпитувати: А кого чекаєте?

А коли? А де?

Ми ж з чоловіком на родощах все й розказали, а в кінці вона нам “всунула” халат, який я б ніколи сама не обрала. Після цього й пішло все шкереберть. Так жалію, що ми на неї натрапили!

Той випадок купівлі халата на день, коли мав з’явитися наш малюк, ніяк не виходить з моєї голови. Цілий час я думаю, щоб це все мало означати і чи є тут якась таємниця…

З чоловіком ми побрались будучи вже самостійними і незалежними людьми. Я тоді працювала на пекарні технологом, а мій Василь на залізниці машиністом.

Десь через пів року після одруження я дізналась, що при надії. Стільки щастя і радості тоді було у Василя в очах. Та що там казати, раділи з нами майже всі наші рідні, адже дитина це завжди щастя.

До появи на світ дитини, як і до всього в загальному, ми відносились дуже серйозно і дуже трепетно. Завчасно все планували і подбали про все необхідне.

Так і халат ми з Василем поїхали купляти вдвох. Ходили по місцевому базарчику, аж поки не натрапили в магазинчик де був величезний вибір халатів.

Я хотіла ніжно рожевий, а потім і білий запав мені в очі. Та продавець мене сильно відмовляла від такого вибору. Все розпитувала про нас, на кого ми чекаємо, який термін І як проходить період виношування?

А потім навіть запитала, де ми плануємо приводити дитя на світ. Та ми навіть не задумуючись, щасливі на емоціях, розповідали про все.

А потім я й не помітила, як погодилась на халат, який вона мені запропонувала. Такий темно коричневий, у тигровий візерунок. І хоч він мені був не до вподоби я взяла його з собою і була в ньому весь час коли з’явився на світ наш синочок.

Спочатку нас з сином виписали без всяких зауважень до здоров’я. Та десь через рік ми почали з чоловіком помічати, що наш син відстає у розвитку.

Щось не те було із нашою дитиною. Та ми не здавались і не покладали рук. Цілий час займались його розвитком, возили по різних спеціалістах. Між нами часто була напруга у стосунках.

Та лише молитва тоді додавала мені сили рухатись далі. Вже коли Арсенчику було чотири, нам поставили діагноз.

Він ніколи не буде таким як інші дітки, про те в нього завжди буде наша любов і підтримка. Ми з чоловіком робимо все для того, щоб він став самостійним.

Щоб навчився елементарних речей у побуті і гігієні. На другу дитину нам дуже важко відважитись. Постійно є страх, щоб історія не повторилась.

Чому я згадую про цей халат, який ще й досі викликає у мене якусь неприємну відразу? Я ще й досі не можу собі пояснити. Як і не можу знати напевне, що він був новий і не ношений.

Я просто шукаю причини, чому саме так? І чому саме з нами. Коли в нас все було в нормі і без всяких відхилень проминули всі 9 місяців.

Та розумію що це наш з чоловіком шлях, який ми в трьох маємо з нашим синочком пройти і при цьому бути щасливими, як тоді, коли вперше дізнались, що станемо батьками.

Джерело