Я завжди захоплювалася вмінням моєї бабусі бачити світ по-своєму.

Її ідеї та мудрість були моїм орієнтиром у житті, і я часто зверталася до неї за порадою.

Коли вона пішла з життя, мені здавалося, що я втратила не лише близьку людину, а й свій компас.

Однак невдовзі після її відходу я виявила дещо, що стало для мене справжнім скарбом – її щоденник…

У цьому щоденнику бабуся не просто фіксувала події свого життя: вона міркувала про все, що з нею відбувалося, ділячись своїми думками і висновками з різних питань.

Читаючи його сторінки, я ніби знову знаходила її поряд із собою.

“У житті завжди знайдеться місце для дива, головне – вірити і не боятися йти наперекір обставинам”, – писала вона в одному з розділів. Ці слова змусили мене замислитись.

Я згадала один особливий момент, коли я прийшла до бабусі з проблемою, що здавалася мені нерозв’язною.

“Бабусю, я не знаю, що робити,” – сказала я, намагаючись стримати сльози. Вона подивилася на мене своїми добрими очима і сказала:

“У кожної проблеми є рішення. Головне – не втрачати віру в себе і шукати вихід там, де його, начебто, немає.”

Зараз, перегортаючи сторінки її щоденника, я розумію, як багато в моїх поглядах і вчинках було від неї.

Її слова й досі допомагають мені знаходити відповіді на складні запитання.

Цей щоденник став для мене не просто спогадом про бабусю, а й нагадуванням про те, що з кожної ситуації можна знайти вихід, якщо дивитися на неї очима любові та мудрості.

Я вдячна долі за те, що ці сторінки дозволяють мені, як і раніше, вчитися у моєї бабусі, навіть коли її немає поряд.