Знаєте, так сталося, що коли ми з’їхалися з моїм чоловіком Миколою, в нас не було можливості на окреме житло. В мене в домі й так не було місця, адже в трикімнатній квартирі жило п’ять людей. А ось в Миколи якраз був тільки щойно побудований новий будинок.

Тож вибір куди переїхати, довго не стояв.

Єдине, що мене бентежило, це як я зможу вжитися з його мамою.

Марія Ігорівна хоч і не лізла в наші стосунки, але іноді могла дорікати якимись витратами. Видно, що свекруха ще не вийшла з режиму економії, який був постійним, коли будувалася хата.

Невдоволення іноді було, коли я купувала якусь непотрібну річ на думку Марії Ігорівни.

“Ой, навіщо ти купила ту мультиварку? Що баняків немає? Й самому можна приготувати”, – говорила свекруха.

“Ой, для чого тобі та посудомийка? Знаєш скільки вона води їсть? Що, руками не можна помити?” – торочила вона.

Дальше розмов це не заходило, адже частенько виходило так, що Марія Ігорівна й сама залюбки користувалася тією ж посудомийкою.

В нас давно не було таких “бурь”, але ось недавно свекруха знову почала нам претензії пред’являти.

Вибралися ми з чоловіком вперше за довгий час в кіно і на суші, та й то нам не дала спокійно зробити його мама.

Марія Ігорівна, як тільки дізналася, то зразу почала показувати незадоволення тою ситуацією.

“Що, не можна фільм вдома подивитися? Що, суші дома не можна зробити? Ось, в холодильнику лежить рис!”, – обурено казала свекруха.

Та як би ж вона тільки на тому зупинилася, коли ми приїхали додому Марія Ігорівна знайшла в кишені чек з ресторану то таку “бурю” влаштувала, що все бажання бути в тому домі відпало.

І ось що мені робити? Невже тепер маю весь час з чоловіком тільки дома проводити? Як зробити так, щоб свекруха не рахувала нам гроші і не влаштовувала “бурі”?

Джерело