В житті дуже часто буває, що все готовий дітям своїм віддати, останній кусень хліба, заради них лише й живеш. А на старості років дуже розчаровуєшся, та вже пізно, бо й копійки вже за душею немає.

– Вже майже я ходжу сама не своя, – сумно розповідає 57-річна Ольга.

– Уявляєш, син мій єдиний одружуватися зібрався, і нас з чоловіком на весілля навіть не запросив своє.

– Ну ти не спіши так, зачекай трішки, може, ви з чоловіком щось не так зрозуміли? Може, запросить ще вас до себе? Можливо, у них там сталося щось чи спочатку друзів і знайомих запросять, а потім найрідніших – батьків?

– Та ні, не запросить він вже нас ніколи, я лише тепер зрозуміла все. Кого хотіли та мали запросити, вже запросили, і нас в списку гостей, на жаль, немає. Мабуть, це невістка сином нашим керує тепер, Оксана. Наш син до такого сам би не дійшов, він ніколи б не відвернувся від нас.

– Ви з майбутньою невісткою посперечалися? Наче ще не було коли, ти ж ледве знаєш її.

– У тому-то й справа, що ні, я жодного недоброго слова їй не сказала. Звичайні у нас стосунки з нею, такі, як в людей. З сином вони разом живуть вже рік.

Оксана, наче, мила така, привітна, він до нас приводив її, познайомилися ми, декілька разів ще бачилися з нею на тому й все. Мені вона сподобалася, я рада була дуже, що вони разом.

Тут син прийшов до Ольги, каже – ми заяву подали вже з Оксаною, вирішили одружитися. Ольга, звичайно, відразу запитала про весілля – мовляв, як, коли, де будуть святкувати.

А син – та ну, мамо, яке ще весілля. Грошей, мовляв, зараз у нас немає особливо, ледве щось там нашкребли, треба зараз буде з квартирою щось вирішувати. Ми з Оксаною просто до РАЦСу просто підемо, розпишемось, та й все. Відзначати не будемо і святкувати теж.

Ольга було намагалася заперечувати: весілля – все-таки важлива подія. Можливо, запрошувати багато людей і велику родину й не потрібно, якщо немає змоги, вона ж все розуміє, але зовсім не відзначити, хоч символічно, з найближчими та найдорожчими людьми – якось не по-людськи зовсім.

– Ну, в принципі, зараз багато хто так робить – весілля не відзначають, часи вже не ті, бенкет не влаштовують великий, як колись. Гроші краще дійсно в житло молодим потрібно починати вкладати.

Тут вони мають рацію. І ображатися не варто на дітей, вони так вирішили і мають на це повне право. Зрештою, це їхня справа, не хочуть святкувати, не треба, вони ж нічого поганого не роблять.

– Так, звичайно, я все це теж розумію добре дуже, – зітхає Ольга.

– Ми з батьком начебто теж так розсудили. Але потім. Загалом, не важливо як, але дійшли до мене чутки, що весілля не буде лише для нас з батьком. Святкувати все ж вони будуть, замовлені ресторани-лімузини.

Але нас там не чекають чомусь. Будуть тільки батьки нареченої і молодь, їхні друзі. Не знаю навіть, за чий рахунок банкет. Але не сумніваюся, що ідея не запрошувати батьків нареченого виходить від моєї невістки майбутньої Оксани, сам би син ніколи так не вчинив.

Прикро, не те слово. Єдиний син одружується, і на весіллі не буде тільки нас. Найнеприємніше, що ось так, за спиною. З самого початку починається все з якоїсь неправди. Не знаю навіть, як тепер себе вести з сином, з його майбутньою дружиною.

Що я зробила не так і в чому я винна? Це ж на старості мені й кружки води ніхто не подасть? Ну яка ж може бути причина, що на своє весілля мене не запросив єдиний син?

Джерело