Моїй сестрі Марії 70 років, а вона досі працює в Італії. Заробітчанкою вона стала ще 20 років тому, коли після важкого розлучення залишилася сама. Сестра часто кликала мене до себе, і так яскраво все описувала, що зрештою, я погодилася поїхати подивитися, що ж вона пристарала за роки свого заробітчанства. У мого сина є машина, і я попросила його, щоб він мене на вихідні відвіз в рідні краї. Я була неабияк здивована, коли подивилася, як сестра живе

Моїй сестрі Марії 70 років, а вона досі працює в Італії. Заробітчанкою вона стала ще 20 років тому, коли після важкого розлучення залишилася сама.

Вони з чоловіком прожили 25 років, виростили сина. І жили, начебто, непогано, але він в 50 років собі іншу знайшов, і вирішив піти з сім’ї.

Та після розлучення йти довелося Марії, бо вона жила в невістках, в хаті свого чоловіка. У неї самої за душею нічого не було, крім старої дідової хати, яка дісталася їй у спадок.

Я тоді від своєї частки на цю хату відмовилася, бо ми з чоловіком мали великий приватний будинок в іншому селі, і я подумала, що з цією спадщиною буде більше мороки, ніж користі, тому і все сестрі віддала, вона якраз жила неподалік.

Я тоді і подумати не могла, що він їй ще пригодиться.

Розлучившись з чоловіком, сестра пішла жити в ту хату. Син її на той час поїхав в місто вчитися. А колишній чоловік відразу привів нову дружину додому.

Марія не раз мені телефонувала, плакала, питала, що їй робити. Казала, що вже не може дивитися на щастя свого Михайла, який свою нову пасію попри її вікна під ручку водив.

Я хоч і шкодувала сестру, але не знала, чим їй зарадити, тому просто підтримувала постійно, казала, що з часом все якось обов’язково налагодиться.

Тоді вона десь дізналася, що можна виїхати в Італію, і заробити непогані гроші. Запитала моєї думки, і я її підтримала, бо чого ж їй вдома чекати? Чоловік точно не збирався до неї повертатися.

Та й на сина надії мало, він дорослий, у нього своє життя.

Поїхала Марія в 50, а зараз їй 70. Тепер я вже їй кажу, щоб додому збиралася, а вона мені щоразу відповідає, що “ще трошки”, і вона повернеться.

Я живу в іншому місті, і за 20 років жодного разу не була в рідному селі, бо просто не мала до кого приїжджати. В хаті Марії зараз живе її син з невісткою, він відразу як одружився, так там поселився, і став будуватися за гроші матері.

Сестра моя завжди найважчі роботи брала, аби лише більше заробити. Вона йшла доглядати сім’ю літніх людей, і за двох платили більше, не тисячу, а як мінімум півтори тисячі євро, а то й більше.

А мені сестру шкода, вона ж не настільки молода, щоб так важко працювати і так себе не берегти, але Марія мені казала, що сидить в Італії заради сина, постійно хвалилася, які він там хороми набудував їм.

– Ти б хоч раз приїхала, подивилася – Володька мій зробив з старої хати справжній палац, – розповідала вона мені в телефонних розмовах. – Він у мене справжній господар.

Марія так яскраво все описувала, і так наполегливо кликала мене до себе, що зрештою, я погодилася. У мого сина є машина, і я попросила його, щоб він мене на вихідні відвіз в рідні краї.

Племіннику своєму, сину Марії, я зателефонувала, і попередила, що в гості збираюся до них. Він, наче, зрадів, відповів, що чекає на нашу зустріч.

Зібралася я, нарешті, і поїхала. Наголошую, що зробила я це за проханням сестри. Думаю, напевно варто таки подивитися, до чого моя Марія за 20 років доробилася.

Хоч я і мала точну адресу, двір сестри я не відразу впізнала, ми з сином ще довго кружляли вулицею. Я ж шукала великий будинок з добротною брамою і дорогою огорожею. А натомість ми під’їхали до якоїсь старої заржавілої брами, і незрозумілої “коробки” з цегли, навіть не поштукатуреної.

Я хоч і не була ніколи на заробітках, але бачу, як виглядають будинки інших заробітчанок, а тут – це просто щось не зрозуміле.

На подвір’ї мене зустрів племінник і запросив до хати. Зізнаюся чесно, мене настільки вразило те, що я побачила, що в мене аж настрій зіпсувався.

Посиділи ми трохи за столом, племінник хвалився, який він господар (за мамині гроші), а я мовчала, бо думала, що як мене зараз прорве, то я вже не зупинюся.

Йому майже 50, а він все життя ніде не працює. І дружина його така ж, вдома сидить, каже, що домогосподарка.

Але, це ще не найгірше – непоштукатурена хата і поржавіла брама. Я в туалет захотіла, і спитала, де він у них знаходиться. А вони  мені спокійно відповіли, що на дворі.

Як? Сестра 20 років на заробітках, приїде втомлена, літня людина і буде в туалет на вулицю бігати? Сказати, що я була ошелешена, це нічого не сказати.

Тоді я вже не витримала, покликала племінника на сторону, і прямо йому заявила, що приїду наступний раз через три місяці, і щоб туалет до того часу був в хаті.

А ще, я запитала, в якій кімнаті житиме сестра, коли повернеться, бо стала підозрювати, що з таким ходом подій вона на вулиці може опинитися.

– Тітко, я все зрозумів, за три місяці буде для мами і найкраща кімната, – пообіцяв мені родич.

А через кілька днів мені Марія телефонує, питає, як мої враження. Що я їй мала сказати? Правду? Вона б не зрозуміла.

Як так? 20 років на дорослого сина робити. Сподіваюся, що Володька дотримає своєї обіцянки, і зробить для Марії всі зручності в хаті.

Отакі вони, заробітчанські підсумки – хтось за цей час купив три квартири, а хтось навіть туалету в хаті не має.

Джерело