Я завжди вважала, що батьків має при потребі доглядати той, кому дістався спадок. Та, виявляється, інколи спадок дістається більш хитрішому.

Нещодавно я дізналася історію своїх знайомих, які колись були моїми сусідами, і я просто вражена тим, що я почула. Я навіть подумати не могла, що сестра може так вчинити з своїм братом.

Моє дитинство минуло у так званій “хрущовці”. Так тоді називали сірі похмурі будинки з дивним плануванням. Але мені там дуже подобалося жити, я була в захопленні від того, скільки там у мене друзів і знайомих. Сусіди знали одне одного та навіть часто дружили сім’ями. А діти завжди збиралися у дворі і гралися разом.

Це настільки приємні спогади, що мені навіть трохи шкода своїх дітей, що у них зараз не так. Досі зустрічаючись із кимось, знайомим із дитинства, на душі стає тепло. Приємно знати, що тебе пам’ятають та люблять.

В наш будинок одна сім’я заїхала дещо пізніше за інших, і за нею закріпився статус “новенькі”. Сусідку звали тіткою Світланою. У неї була старша донька Олена і маленький синочок Віталік. Усі відразу зрозуміли, що тітка Світлана доньку любить більше, ніж сина, але не могли збагнути – чому.

Всю свою материнську любов вона віддавала Оленці. Водила її на різні гуртки, красиво одягала, розповідала всім навколо про її успіхи. Хлопчик же ріс сам по собі, часто нам, старшим дітлахам у дворі, було його навіть трохи шкода, і ми з ним гралися.

Був навіть період, що я ходила до тітки Світлани в гості, і вона залишала на мене свого сина, а сама йшла кудись вирішувати свої справи.

Потім тітка Світлана зовсім перестала стежити не тільки за своїми дітьми, але і за собою, бо від неї, виявляється пішов чоловік. Усі навколо не могли спочатку в це повірити, бо він був далеко не красень, але все виявилося правдою. З своєю новою пасією він кудись виїхав, а свою дружину і дітей залишив напризволяще.

Тепер Світлана сама тягла дітей. Але вона і далі продовжувала любити дочку найбільше. А Віталік продовжував жити сам по собі. Незважаючи на те, що він ріс в повній байдужості матері до нього, він був розумним і кмітливим хлопцем, добре вчився в школі.

А потім сам, своїми силами поступив в університет, і через кілька років він став досить успішним комп’ютерником. Відкрив свою справу і став дуже навіть непогано заробляти.

Оленка вийшла заміж і привела зятя додому. Мама, звичайно ж, була тільки рада цьому. І щоб не заважати щастю молодят, мама так прямо і сказала сину, що йому потрібно з’їхати від них і жити окремо.

Проте, вона хотіла, щоб Віталій їй допомагав матеріально, адже бачила, що у сина є багато грошей.

Віталік не відмовлявся від того, щоб оплати мамі комуналку, купити продукти, одяг чи необхідну техніку. А вона навіть йому дякую ніколи за це не сказала. А сусідам вона часто хвалилася, що їй пощастило у житті.

Хлопець спочатку жив на зніманні, але з часом, Віталій придбав собі невелику, але дуже затишну квартиру, в яку після одруження він привів свою дружину.

Все було добре, поки мама не захворіла. Як тільки тітка Світлана злягла, то її улюблена донечка відразу ж привезла маму до свого брата. А добре серце Віталія не дозволило йому відмовитися від рідної матері, нехай для нього і не найкращої.

Хлопець сумлінно доглядав матір до останнього. Його дружина теж йому дуже в цьому допомагала. А коли матері не стало, він дізнався, що сестра під шумок привласнила їхню трикімнатну квартиру. Віталій був дуже обурений вчинком сестри, і навіть не через гроші, а тут йшлося про людяність.

Олена пояснила, що зробила так тому, що бачила, що брат не бідував, жив у своїй квартирі. А їй треба було збільшувати житлоплощу – тому їй спадок потрібніший.

А як же правило – хто доглядає батьків, тому і квартира? Напевно, Олена про нього не чула. Зате точно чула про те, що наглість – перше щастя.

Я би на місці Віталія з такою сестрою більше не спілкувалася. А як він вирішить – мені не відомо.

Джерело