Якби не гроші, то у нас з чоловіком проблем би не було. Ми полюбили одне одного, тому і вирішили одружитися. Мені зараз 37 років, а Володимиру 40. У нас обох це другий шлюб. І ми обоє маємо дітей від першого шлюбу. Але ми ще захотіли мати і спільну дитину.

Моєму синові 15 років, після розлучення він живе зі мною, з рідним батьком не спілкується. Мій колишній чоловік виїхав кудись за кордон, і навіть аліменти не платить.

Синові Володимира теж 15, після розлучення хлопець живе з своєю бабусею, моєю теперішньою свекрухою, бо його колишня дружина вийшла заміж і переїхала в інше місто, залишивши сина свекрусі. Чоловік із сином спілкується, але надто близьких стосунків у них не склалося.

Я в їхні стосунки не втручаюся, вважаю, що не моя ця справа, хоча на початку нашого сімейного життя я виявляла ініціативу, запрошувала сина в гості, організовувала поїздки вчотирьох, але це виявилося нікому не потрібним і хлопець зі свекрухою вказали мені на моє місце, мовляв, ти йому ніхто, от і не лізь.

Відтоді я і перестала втручатися, бо навіщо мені це? Шлюб ніхто нічий не розбивав, на момент знайомства ми обоє були у розлученні вже більше 2-х років. Я вирішила сконцентруватися на наших стосунках, і на нашій спільній дитині, яка незабаром мала народитися.

Живемо з чоловіком у моїй квартирі, чоловік має роботу, але отримує не так вже й багато. Володимир платить аліменти на свого сина, трохи більше за мінімальні, і я вважаю, що це нормально. Колишня дружина чоловіка грошей своєму синові не дає, вона образилася за те, що він її кинув. Хоча хто кого кинув – там ще питання.

Зараз мені через місяць йти в декрет, скоро народжувати, а у чоловіка виникли проблеми на роботі — зарплату урізали майже вдвічі, ледве зводимо кінці з кінцями. Скоро народиться дитина, а грошей ледве вистачить навіть на необхідне – ліжечко та коляску. Я вже навіть своїх батьків просила, щоб мені трохи фінансово допомогли, бо відчуваю, що ми можемо самі не витягнути.

І тут нещодавно телефонує свекруха і починає голосити, що їй не вистачає грошей на утримання онука, тому вона хоче, щоб ми збільшили розмір аліментів. Колишній невістці вона теж дзвонила, але та їй відмовила, і тепер свекруха взялася за нас – щодня нам повторює, що повинні утримувати дитину.

Я пробувала їй пояснити, яка у нас зараз ситуація – самі ледве вирулюємо, а між іншим, дитина, яка у нас народиться, така ж онука для тої бабусі буде, як і хлопчик. Та моя теперішня свекруха так не вважає, вона взагалі переконана, що нам не треба було спільної дитини.

Я спочатку домовилася на роботі, що виходячи в декрет, все одно продовжу працювати віддалено, бо інакше ми просто не впораємося, але виходить, що я важко працюватиму, маючи на руках немовля, щоб забезпечити «хотілки» свекрухи та її онука, які, нагадаю , мені самі заявили, що я їм «ніхто».

З чоловіком ми теж радилися, що робити, він намагається заробити більше, але поки що нічого не виходить. Мені і його шкода, він між двома вогнями, бо не може кинути рідну дитину напризволяще, і не може дати все, що вони з свекрухою вимагають.

Мені нервувати в моєму стані не бажано, я планувала вийти в декрет і насолоджуватися материнством, а не ночами, поки дитина спить, працювати. Так я себе швидко зажену в глухий кут.

І що зі свекрухою робити – не знаю? Вона щодня нам телефонує, і постійно хоче грошей. З нею ми (і я і чоловік) говорили, що зараз ми не можемо дозволити собі збільшити розмір аліментів, що буде ще одна дитина, але ці розмови не приводять ні до чого.

Чоловік хоче брати кредит в банку, щоб його мама, нарешті, заспокоїлася. Але я проти, бо це великі гроші, а час складний. Все одно, потім треба буде думати, як їх повертати.

І як нам вийти з цієї ситуації, я не знаю.

Джерело