Хоч і кохала я Володю, та те, що він з села, і не зможе мене гідно забезпечити, зробило своє – я вийшла заміж за Андрія. Його мама все життя на заробітках.

Сам Андрій при грошах і їздив на дорогій автівці. Я подарувала чоловіку двох діточок, але скажу відверто, щастя я не мала і не маю. А недавно, в парку гуляючи з дітьми, я зустріла Володю. Як же я про все пошкодувала! Тепер мене терзає одна думка. Як все маю викинути з голови?

З самого початку я розуміла, що виходжу заміж за Андрія по розрахунку, а не через велике кохання.

В Андрія мама постійно в тій Італії на заробітках, є своя квартира і автівка. Я думала, тоді моє життя буде забезпеченим. Та не так все склалось, як я собі там планувала.

Хоч я і любила Володю, та він не зміг би мені дати того, чого я чекаю від життя.

Як тільки собі уявила, що подальша доля з Володею у мене буде пов’язана із сільським господарством, відразу заборонила собі навіть думати про нього і дременула здобувати освіту у місто.

Життя в гуртожитку мені давалось нелегко. Я постійно хотіла звідти вирватись та перспектив не було. Мама працювала сільським вчителем, а тато на заводі. В дома, окрім мене, ще залишались сестра і брат.

Постійна нестача коштів, немає грошей на кращу одежу. А ще ми ніколи не могли собі дозволити якісь смаколики чи екзотичні фрукти. Тому в мене була мрія, будь що зачепитись за краще майбутнє і аж ніяк не хотілось повертатись в село.

Щодо навчання то я вчилась на відмінно. Часто підробляла по вихідних офіціанткою в нічному клубі. Там і познайомилась з Андрієм. Хлопець відразу було видно, що при грошах.

Крута автівка, якою мене одного разу підвіз до гуртожитку. А вже через три місяці наших стосунків він запропонував мені жити разом. Я довго не думала і погодилась.

Через деякий час мені Андрій сказав, що я ідеальна і він не проти серйозних відносин. Хоч мені інколи було неприємно, як Андрій пропадав вечорами, та потім він вмів так гарно вибачатись, що за рік я вже не уявляла собі, як буду жити без нього.

Через деякий час було освідчення і знайомство з батьками. Скажу відверто, мама Андрія прилетіла з Італії, вся така панянка, відразу було видно ту різницю між моїми батьками.

Та це не вплинуло на наше рішення узаконити стосунки. Вже через рік у нас народився син. Андрій, пригадую, був на сьомому небі від щастя. Задарював мене квітами і дорогими подарунками.

Хоч ми і не планували так швидко, та попри все я до півтори року подарувала чоловіку донечку. Нашу маленьку принцеску Алінку. Через те, що діти ще зовсім маленькі, я постійно знаходилась поруч із ними.

Скажу вам чесно, бути мамою це велика відповідальність. Та мій чоловік цим особливо не переймався. Він не захотів мінятися заради дітей. В його плани не входило міняти підгузки.

Так, з плином часу, ми почали віддалятись один від одного. А через рік мені подруги почали розповідати, що постійно його бачили в компанії якоїсь молодиці.

В нас почались суперечки з цього приводу. Я сильно ревнувала, а Андрій дуже не гарно на це реагував. І хоч ми досі разом, та між нами немає того тепла і ніжності у стосунках, якого мені би хотілось.

Одного дня гуляючи парком з сином і донечкою я зустріла Володю. Ми просто привітались один з одним і на цьому все. Та його погляд і досі в моїй голові.

Я наче з розуму зійшла. Постійно думаю про нього. Хочу дізнатись чи він одружений? Чи має дітей? І десь в підсвідомості розумію що хочу почути, що він досі чекає на мене.

Невже мій поїзд пішов?

І я все життя вимушена жити із нелюбом? Тепер мене вже не радує дорогий одяг, як і не радує міське життя. Воно якесь скучне і не цікаве для мене. Немає цих емоцій.

Я не відчуваю трепет серця, коли чоловік торкається мене. Живемо ми з Андрієм, як сусіди, які не завжди розуміють один одного.

Та хіба саме таке життя я хотіла для себе? Мабуть, я думала, що з часом зможу полюбити нелюба, та серцю не накажеш, воно постійно згадує мені ті почуття, які були між мною і Володею.

Джерело