Я, виявляється, заважала чоловікові бути главою сім’ї та виявляти свою мужність. Тому від такої самостійної та авторитарної мене чоловік скерував до молоденької дівчини, яка дивилася на нього захопленими очима.

Таке відчуття, що я щось робила спеціально! Та я навіть не бачила себе у ролі глави сім’ї: мене не так виховували. Але оскільки чоловік зі своїми обов’язками голови справлявся дуже погано, мені доводилося щось робити.

Я ніколи не хотіла чоловіка-підкаблучника, ніколи не хотіла нести тягар відповідальності за всю сім’ю. Але довелося. Інакше ми б просто загрузли в проблемах.

Перший рік шлюбу ми пройшли нормально. Традиційно можна сказати. Слово чоловіка було головним, зі мною не радився, а коли виникала якась проблема, чоловік заявляв, що він розбереться.

Мені здавалося, що й розбирався. Тільки через рік правда випливла назовні, і ця правда була дуже непривабливою. Чоловік примудрився набрати кредитів потай від мене.

У нас протягом цього року неодноразово виникали фінансові труднощі. Я крутила сімейний бюджет і так, і так, але він розповзався по швах.

Оскільки головою сім’ї був чоловік, то я йому озвучувала наше плачевне становище. Він глибокодумно кивав, тому говорив “я розберуся”, а потім гроші були.

Я думала, він брав якісь підробітки, але все виявилося набагато прозаїчніше – він брав кредити. А потім для погашення одного кредиту він брав ще один, а потім ще один так і набігло.

За рік він уже мав кредитів на двісті тисяч. Точніше, не в нього, а в нас: ми ж сім’я. Я була в тихому жаху, бо не уявляла, як ми з цим розбиратимемося.

Чоловік знову сказав “я розберуся”. А я, наївна, знову йому повірила. Він мені демонстрував, що вносить щомісячні платежі, борг поступово зменшується.

Запитувала я, звідки він бере гроші, чоловік туманно пояснював фінансові успіхи якимись шабашками. І я намагалася йому вірити.

Поки ще мені не заморозили гроші на карті на вимогу судових приставів. Виявилося, що у нас уже накапав солідний борг із комуналки.

Чоловік просто перестав платити за квартиру, хоч мені казав, що все сплатив. З цих грошей він і робив платежі, потім знімав із однієї карти, перекидав на іншу.

Загалом і кредити майже не гасилися, і борг за комуналку набіг пристойний. У мене не було слів, коли я розібралася у цій ситуації.

– Що ти репетуєш? Я поступово з усім розібрався б! – у чоловіка ще вистачало нахабства обурюватись.

Я зрозуміла, що якщо я не візьму все до рук, то ми так ще й без квартири можемо залишитися. Довелося брати під контроль усю фінансову сферу нашого життя, усі платежі, усі закупівлі продуктів тощо.

Чоловік намагався брикатися, але після скандалу неохоче таки став віддавати мені свою зарплату. Я вже розподіляла, скільки йде на потреби сім’ї, а скільки чоловік може витратити на себе.

Поступово й інші сфери життя довелося контролювати, бо чоловік взагалі не розумів, що робити. У нас машина зламалася, місяць нічого не відбувалося, поки я не штовхнула його замовляти запчастини і шукати через знайомих нормального фахівця.

Чоловік захворів – я стежу, щоб він сходив до лікаря, а не визначав свої болячки “на око”. Чоловік став повніти – я стала ганяти його до спортзалу.

Життя у нас налагодилося. З боргами розплатилися, ремонт зробили, машину поміняли, на морі кілька разів з’їздили. Я підрахувала все, пройшла обстеження і дійшла висновку, що можна вже й вагітніти.

Чоловік і раніше заїкався на цю тему, але я йому по поличках розкладала, чому для цього ще не час. Він з моїми аргументами погоджувався, хоч і видно, що через силу.

А коли почув, що я готова до дитини, то раптом узяв паузу. Я не стала його квапити, все-таки це відповідальний крок. Але пауза затяглася аж на півроку, під час яких чоловік став поводитись дивно.

Я гнала від себе думку про зраду, але це була саме вона. Чоловік сам якось прийшов і сказав, що нам треба розлучитися. Він знайшов іншу дівчину, у них кохання.

Мені було боляче це чути. Я запитала, чим вона краща за мене. Не знаю, навіщо мені ця інформація, мабуть, просто хотілося щось спитати, якось заповнити паузу.

– З нею я почуваюся чоловіком, головою сім’ї. З тобою цього відчуття вже давно немає, – пояснив мені чоловік.

Він пішов, подали на розлучення. Я, звичайно, спочатку ревіла, а потім взяла себе в руки і зрозуміла, що мені стало легше. Немов вантаж із плечей упав.

Я тепер не глава сім’ї, а просто жінка, яка відповідає лише за себе. І це такий кайф! Зараз шкодую лише про те, що це не сталося раніше.

КІНЕЦЬ.