У дитинстві я жила з мамою після того, як мої батьки розлучилися коли я була ще маленькою.

Мій батько переїхав за кордон, обіцяючи пам’ятати та відвідувати мене, але так і не зробив цього.

Виявилося, що він завів нову сім’ю, одружившись з моєю мамою, і в результаті вирішив залишитися з ними, залишивши нас без спілкування.

Протягом багатьох років я змирилася з тим, що батько не був частиною мого життя, тим більше, що я навіть не знала, чи маю зведених братів і сестер.

Моя мама невпинно працювала, щоб забезпечити мене, і я всім зобов’язана її самовідданості.

Зрештою мама знову вийшла заміж, і вітчим став для мене тим самим батьком, якого мені так не вистачало, беззастережно підтримуючи мене.

Нещодавно, коли ми з моїм нареченим Юрієм планували наше весілля, мій біологічний батько зненацька з’явився, зажадав запрошення і наполягав на тому, щоб узяти на себе роль батька на церемонії, давши мені тисячу євро.

Я була вражена його зухвалістю з огляду на те, що його не було все моє життя.

Я відмовилася, надавши перевагу вітчиму, людині, яка дійсно мене виховала, і попросила його проводити мене до вівтаря.

Раптовий інтерес мого біологічного батька та його претензії на почесне місце на моєму весіллі, незважаючи на роки зневаги, здалися мені несправедливими, особливо стосовно вітчима, який був моєю справжньою опорою.

Тому я вирішила запросити його тільки як “рядового” гостя, якщо взагалі запрошу…

КІНЕЦЬ.