Мої батьки роз лучилися через 40 років сімейного життя. Для мене було важко прийняти цей факт, але найважче довелося мамі.

Але ми зіткнулися не тільки з моральними труднощами, так ще й з адаптацією. Виходить так, що моя мама ніколи в своєму житті не жила одна, і навіть не уявляє, як це.

Батько одружився з нею відразу, як мама закінчила школу. До цього все вирішувалося у неї в сім’ї, а потім всі турботи лягли на чоловіка.

Тому самостійності у мами не було. Мій батько знайшов собі іншу жінку.

Нас всіх це дуже неприємно здивувало. Але після того, як він пішов, то у мами почалася справжня деnресія. Ні, вона не переживала по тому, що kоханий її зрадив.

Тому що останнім часом у них і так від носини були не дуже. Їй було страшно перебувати вдома одній. Вона попросилася перший час пожити зі мною і моєю сім’єю, я не могла їй відмовити.

Тим більше недавно я наро дила, так що доnомога мами була якраз до речі. Минуло три місяці , я вже повністю навчилася тому, як справлятися з дитиною, та й малюк став добре спати.

Я розуміла, що пора б мамі вже повертатися в свою квартиру, а то та даремно порожніє. Та й нам з чоловіком хочеться побути нарешті одним у своїй будинку.

А так у нас постійно мама під боком. Але мама не збирається з’їжджати. Вона каже, що у нас їй подобається, їй добре… але ж нам не подобається. Тим більше ми такого не планували, ми з чоловіком завжди хотіли жити окремо від своїх батьків.

Як би ми не натякали мамі про те, що потрібно б їй вже їхати додому, вона не збирається. Але не можу ж я мати просто так взяти і виставити, а що робити — не знаю.

КІНЕЦЬ.