Коли я був ще зовсім маленьким, мій батько став дуже дивно поводитися, і хоч мені і було років 5, я все одно відчував, що вони з мамою вже ось-ось і розлучаться.

Батьки розлучилися, коли мені було шість. З того часу мене виховувала мама. Мамі було дуже тяжко.

Вона не спала, ночами, не харчувалася нормально, бо всі гроші йшли на мене, я ж тоді ще до школи пішов.

Мама працювала весь день, увечері приходила втомлена, готувала мені вечерю, потім читала мені книжку перед сном і так по колу. Згодом нам ставало легше.

У 16-ть я вже вийшов на роботу: роздавав листівки на вулиці, але заради мами я намагався і навчання не запускати.

Я вступив до гарного універу на бюджет, і тішився тим, як мною пишалася мама, розповідала всім, який у неї талановитий і розумний син. Невдовзі я зустрів Олену.

Ми одружилися і почали жити з мамою, тому що типових стосунків свекруха-невістка ми не мали. Мама з Оленою дуже багато часу проводили разом, вони були швидше як подружки.

Потім мами не стало, і вона залишила мені, своєму єдиному спадкоємцю свою квартиру, що дісталася їй від бабусі.

Я тільки через кілька років змирився з думкою, що мами немає, і я більше не зможу її побачити та обійняти. Ось тут і з’явився мій інший батько, якого я так називати навіть не хочу.

Мій горе-батько прийшов до мене, бо опинився на вулиці. Він зажадав продати мамин будинок та поділити гроші порівну.

Виявилося, що друга дружина батька виставила його за двері ні з чим. Ось він і вирішив згадати мене.

– У мене не було батька, і нема його. Ти мені ніхто, і бачити тебе не бажаю. Вільний, можеш знову зникнути, – сказав йому я без краплі жалю.

КІНЕЦЬ.