Віру мати виховувала одна. Батька вона ніколи не знала. Коли запитувала у матері про нього, та казала:

-Відчепись, Віро, не знаю я про нього нічогісінько!

То була правда. Батько Віри приїжджав сюди по роботі з іншого міста.

З матір’ю Віри він зустрічався всього кілька разів, а потім поїхав, і більше про нього вона нічого не чула, тим більше він був одружений.

Віра росла сама по собі, змалку самостійна. Мати ж на роботі з ранку до вечора.

Жили вони у старій частині невеликого містечка у приватному секторі.

Бабусі теж не було у Віри – її рано не стало, як і дідуся. Жили вони бідно в похиленому від старості будиночку бабусі.

Чоловічих рук у будинку не вистачало. Іноді з’являлися у мами чоловіки, навіть деякі щось намагалися підремонтувати, але це було ненадовго…

Віра заздрила дівчатам у гарних сукнях. Тому що в неї їх не було. Що мати зможе купити, то й одягала, а та особливо й не морочилася.

…На сусідній вулиці жив Олег з батьками та старшим братом.

Родина доброчесна, батько його був якимось начальником, а мама – вчителька математики у школі.

Олег вчився добре, найбільше йому подобалися уроки історії. Багато читав, був скромним, батьків радував шкільними успіхами.

Його старший брат вступив в училище, потім поїхав на заробітки в Польщу. Додому приїжджав дуже рідко, у відпустку з сім’єю.

Олег після школи вступив в інститут і після закінчення повернувся в рідне місто.

Поки він навчався, заслаб його батько, а через півтора роки його не стало. Мама залишилася сама, Олег не міг її залишити.

Після інституту він викладав старшокласникам історію у школі.

На одному із заходів, які часто відбувалися у місцевому клубі, Віра запримітила Олега.

Вона його пам’ятала по школі, він був на чотири роки старший за неї. Вона навчалася у шостому, а він уже в десятому. Тому Олег її й не пам’ятав…

Віра сама запросила Олега на повільний танець, їй вісімнадцять років, працює на заводі, мати влаштувала.

Після школи не захотіла вчитися:

-Нехай навчаються ті, у кого розуму мало, а я й так розумна, – дотримувалася такої думки Віра, коли мати радила їй вступити хоч до місцевого училища.

Віра з бешкетної дівчинки стала на статною симпатичною дівчиною. Чоловікам вона подобалася.

Побачивши Олега, Віра вирішила прибрати до рук інтелігентного хлопця.

Проблем у цьому питанні у неї не виникло, після цього заходу вони почали зустрічатися. Віра намагалася при ньому триматися ввічливо, гарно говорити.

Вона знала, що він учитель історії. Вечорами гуляли, Олег багато розповідав нового, такого, що вона вперше чула. Віра уважно слухала, їй і справді було дуже цікаво.

Потім Олег запросив Віру додому познайомитись з мамою.

Коли його мама побачила Віру, то була розгублена. Хто, як не вона, яка вчила математики дітей у школі, знала цю дівчину бешкетну і сварливу.

Але мати вдала, що не впізнала її і ввічливо запросила на кухню, пригостила чаєм.

Це потім вона намагалася переконати сина:

-Олег, ця дівчина не буде тобі хорошою дружиною, повір мені. Вона невихована, вона вдає, що чемна і добропорядна. Я знаю її матір, знаю, як навчалася Віра у школі, особливо у старших класах. Це ти вже не вчився у школі, і не знаєш її.

Але Олег закохався, тим більше, що перше кохання в інституті у нього було невдале.

Віра подобалася йому своєю розкутістю та веселою вдачею.

Запрошувала його до себе додому. І добилася свого, довелося одружитися Олегу на Вірі, після того, як дізнався він, що вона чекає від нього дитину.

Коліжанки Олега після цієї новини були дуже здивовані, мʼяко кажучи, деякі з них теж мали види на цього спокійного молодого вчителя.

Віру багато хто знав у місті, тому й дивувався, що може пов’язувати добре освіченого та тактичного вчителя історії та цю сварливу і неосвічену жінку. Але Олег дивився крізь рожеві окуляри закоханості і не звертав уваги на чутки та попередження знайомих.

Після весілля вони жили у сімейному гуртожитку, Віра не захотіла жити зі свекрухою, знала, що не знайде спільної мови з нею.

І так ледве стримувалась, щоб не наговорити їй у присутності чоловіка. Народилися близнюки – Сашко і Павлик, так назвав синів Олег.
Ті посміхалися і раділи побачивши свого тата. Дуже любив Олег своїх близнюків. Зате Віра була не рада, скаржилася матері:

-Ну навіщо мені двоє, одного б виховати, не переношу, як закричать у два голоси. Не знаю, чи витримаю? А цей їхній тато задоволений, стрибає навколо них, ночами встає. Добре хоч у цьому мені пощастило, дає поспати.

Почалися сварки у сім’ї. Віра не витримала цього навантаження, та й схоже материнські почуття у неї геть-чисто були відсутні.

Олег розумів, що дружині важко з дітьми, поки він на роботі. Після роботи швидше їхав додому, заходив у магазин, закуповував продукти, потім готував вечерю, а Віра скаржилася на втому.

Якось Олег приїхав із роботи рано, і побачив, що дружини вдома немає, а діти одні.

Хлопчикам по півтора роки ж тільки! Все шкереберть в квартирі.

Побачивши батька, вони кинулися до нього. Він навів лад, нагодував дітей, уклав спати. Години через дві прийшла Віра явно весела…

-Віра, це як розуміти? Залишила дітей самих і пішла? А якщо щось із ними трапиться? – невдоволено вимовляв чоловік. – І чому це ти гульбаниш? Як ти підійдеш до дітей?

Віра сміялася.

-Ахаха! Вони звикли одні, я їх часто лишаю і нічого. Нехай звикають, вони майбутні мужики. Це ти у нас інтелігент! – казала вона.

Олег дивився на дружину і не розумів, про що це вона, і коли вона стала такою…

Мабуть мала рацію мама і всі знайомі…

Два дні Віра з ним не розмовляла…

…На третій день Олег прийшов додому пізно. Він відкрив двері своїм ключем і зайшов у коридор.

В квартирі було якось тихо.

-Віро, ти де? – гукнув він дружину. – Діти вже поїли?

Та ніхто не відповідав. Олег швидко забіг у кімнату і застиг від здивування. Сини тихенько гралися вдвох, а Віри ніде не було.

Раптом він побачив на столі якусь записку. Він взяв папірець і не повірив своїм очам.

-Прощавай, Олежику, – писала Віра. – Я від тебе йду, виховуй своїх синів сам… Мені вони набридли, мені вони не потрібні, не шукай мене. Я поїхала далеко.

Олег застиг з папірцем в руках.

Життя піднесло йому такий урок. Дітей допомагала виховувати мати. Вони жили вже у трикімнатній квартирі. Олега призначили директором школи, мама його поки що теж працювала у школі, хлопчики підростали, їм було по десять років. Вчилися добре, бабуся з батьком докладали всіх зусиль, щоб вони росли в гідному середовищі, були добре виховані та життєлюбні.

…Якось увечері на порозі з’явилася Віра, вагітна і недоглянута. Їй відкрив Олег і остовпів.

-Ти звідки тут? І навіщо?

-Я приїхала до своїх дітей, я їх мати, і ось ще чекаю на одного. Не виставляй мене, мені нема куди йти. Матері моєї не стало, а крім тебе та дітей у мене більше нікого немає.

Мати Олега послухала її, похитала головою і пішла у свою кімнату. Олег пробачив, тим більше хлопчики запитували у нього про матір.

Через два місяці народився ще один хлопчик, якого назвали Ігорем. Після пологового Віра поводилася тихо, дбала про маленького сина. Вночі до нього вставала сама. Олег радів, думав:

-Нарешті одумалася, ось що означає материнське серце.

Свекруха не вірила Вірі, вона відчувала, що нічого хорошого не чекає попереду її сина. Але вдіяти нічого не могла.

Коли Ігорчику виповнився рік, Віра знову зникла. Пішла і все. Забрала зі скриньки всі гроші, зібрала свої речі і пішла цього разу без записки…

Олег не знав, що й робити. Він плакав… Залишила йому чужу дитину, хоча він вже вважав за свого сина Ігорчика і любив, як свого.

Мама його звільнилася, та їй і так настав час на пенсію, але вона хотіла б ще попрацювати, бо свою роботу любила, і не уявляла собі життя без шкільного шуму, без дітей. Але Ігорчика не було на кого залишити.

Минали роки, хлопці росли. Олег більше одружуватися не хотів. Були жінки, зустрічався, але додому не приводив. Розумів, діти можуть і не сприйняти чужу жінку, так і жив…

Сашко з Павликом закінчили школу, вступили в інституту. Олег пишався синами.

Коли старші виїхали з дому вчитися, Ігорчикові було вісім років, він навчався у школі. Хлопець підростав, ставав бешкетливим, мабуть позначалися гени матері.

Олег спрямовував усі зусилля на виховання молодшого сина, бабуся теж навчала його хорошому, наполегливо доносила до нього правила життя. Потрібно сказати, вийшло виховати гідного хлопця. Ігор добре закінчив школу, вступив в інститут, який закінчив Олег. Хоч і не рідний він син йому, але любов до історії зробила свою справу. Недаремно Олег багато вкладав знань, і виховував у своєму дусі Ігоря.

Ігор навчався на другому курсі інституту, коли не стало бабусі. Ігор любив її, вона була для нього і мамою і бабусею.

Олегу п’ятдесят років, приїхали на день народження всі сини зі своїми дружинами та дітьми.

Щоправда Ігор ще не одружений. День народження відсвяткували у кафе. Щоб відзначити його ювілей постаралася колега, Марина, вона вчителька англійської у школі.

Між Олегом та Мариною давно зʼявилися почуття, зустрічаються, вона теж самотня. На ювілеї Олег вирішив зробити сюрприз. Він узяв Марину за руку, дістав з кишені коробочку з обручкою і сказала:

-Дорогі мої рідні, близькі, друзі та колеги, я довго думав і нарешті наважився. Мариночко, виходь за мене заміж.

Марині нічого не залишалося, як прийняти пропозицію, вона про це потай мріяла давно. Усі плескали, кричали «гірко» і раділи. Сини від радості обійняли по черзі свого батька та Марину. Олександр висловився від імені всіх синів:

-Ми з радістю приймаємо в нашу родину Марину, нарешті тато буде щасливим і не самотнім. Наш тато свою батьківську місію виконав, виховав гідних синів. Ми вдячні йому за наше виховання, терпіння. Тепер наша черга підтримувати тата, будь щасливий із Мариною!

Віра так і не зʼявлялася у житті синів. Вони нічого не знають про свою матір, як і Олег. Про неї сини не згадують, ніби й не було її в їхньому житті, а по суті так воно і є…