Познайомилася 4 роки тому з чоловіком, йому зараз 30 років, мені 25. Довгий час зустрічалися, потім стали жити разом, усе було добре.

Згодом склалися обставини, що довелося переїхати до моїх батьків. Близько року все було нормально, я працювала, він працював.

Жили, душа в душу та з батьками були добрі стосунки. Ще через рік, усвідомлено, вирішили завести дитину.

Розписалися, зробили ремонт, я дізналася, що чекаю дитину, і тут почалося! Людину ніби підмінили, постійно доводив мене до істерик, ставив свої ультиматуми, почав лаятись з моїми батьками, мама до цього дня з ним не спілкується.

І мій батько від нього відвернувся. Живемо в приватному будинку, на другому поверсі, все для комфортного життя є, але він навіть не може вийти сніг почистити, допомогти по дому.

Навіть тяжко йому шуруп закрутити. Нічого не хоче робити, батьки на це очі заплющили та сказали, живіть, якщо вам хочеться.

Але як з’явився малюк, почалися скандали, сварки, до свого сина дуже погане ставлення, він вважає, якщо він хлопчик, то від народження має рости «мужиком», а йому зараз лише 1,4 місяці. Я постійно з ним лаюся через неадекватну поведінку по відношенню до дитини.

Він вважає, що правильно все робить. На даний момент він працює, отримує 25 000, йде на роботу о четвертій ранку. Раніше він приходив нормально, після 4-5 вечора, було більш-менш терпимо, брав два вихідні на місяць.

А зараз останній місяць приходить пізно — о десятій ночі чи пізніше. На мої запитання каже, що робота така.

Йому все подобається, все влаштовує, були вже й скандали з приводу цієї роботи, пропонувала піти з неї та поміняти на нормальну з нормальним графіком, ні в яку не хоче. Став мене обманювати із зарплатою, не доносить по 7-8 тисяч, стверджуючи, що я йому грошей не даю, він на них харчується на роботі і то цієї суми йому не вистачає, щодня, приходячи пізно, вигадує відмовки.

Чи то машина на трасі зламалася, ще щось сталося, Я йому не вірю. Знайшов на цій роботі друзів, колеги, з ним п’є, час проводить, вже не раз нетверезий додому приходив.

Я втомилася від такого життя. Може тижнями мені не дзвонити і під ніч приходити, а потім йти загалом я йому вже точно не бачу місяць.

З дитиною йому ніколи проводити час і дивлюся взагалі начхати. А найприкріше, що я звичайна дівчина, доглядаю за собою, сина виховую, вдома всі домашні справи роблю, завжди все прибрано, випрано, їсти зварено, а до мене з сином таке ставлення.

Стверджує, що він мене дуже любить і ніхто йому не потрібен крім нас, але сам собі суперечить. Навіть зараз пишу текст, час 12 ночі, а його немає, за весь день не зателефонував, а якщо я йому дзвоню, не бере слухавки.

Ще в нього є мама, яка з нього порошинки здуває, вона вважає, що він правильно все робить, він їй дзвонить, скаржиться, це жах. А вчора сказав, що я маю на дитині економити, купувати їй все вживане і на себе гроші не витрачати. Він же працює за 24 тисяч, а я тут ще й скажуся.

Я вирішила йти подавати на розлучення, гарного з ним життя я не бачу, вже всі нерви з ним втратила.

КІНЕЦЬ.