Від кого я найменше чекала підлості, то це від мами! Вона раніше нікого не обманювала, пліток не розносила. Ми з нею майже не сварилися. А якщо у нас і виникали суперечки, то швидко було знайдене компромісне рішення.

Не було сварок із криками чи скарг знайомим одна на одну. Втім, гучних сцен немає й досі. А ось родичі останнім часом дуже цікавляться нашими з мамою стосунками та закидають мене камінням.

І все з маминої подачі. Вона собі щось вигадала і щедро поділилася з усіма цими фантазіями. Хоча приводу не було. Я не робила поганих вчинків по відношенню до мами. А навпаки, виконала її бажання. Може, не зовсім так, як вона хотіла, але наскільки вистачило можливостей моєї родини.

Близько року тому у мами почалися проблеми зі шлунком. Звичайне лікування не дуже допомагало, і хтось із лікарів порадив їй вирушити до санаторію. Мама перейнялась цією ідеєю. Адже в санаторії можна не лише підлікуватися, а й завести нових подруг, погуляти мальовничими місцями. Але ось невдача! Доходи не дозволяли мамі оцінити принади санаторного відпочинку.

Порадившись із чоловіком, я запропонувала їй нашу допомогу. Моя сім’я теж не шикує, тому розкручена здравниця нам теж не по кишені. Натомість на скромний санаторій ми цілком могли накопичити, що й зробили.

Мама була дуже вдячна за це. За її словами, знайомі, які лікувалися в тому санаторії, залишилися задоволеними. Для неї найголовнішою була якість лікування та природна краса, чого в там було з надлишком.

“Королівські номери та аніматори мені ні до чого! Аби від процедури були якісні, та по номеру клопи не бігали. А з розвагами розберуся! Були б ліс і гарна компанія” – так відповіла мама на моє запитання, чи влаштовує її обраний нами санаторій. І нещодавно ми її туди відвезли.

Перший тиждень маминого лікування пройшов чудово. Коли ми з мамою зідзвонювалися, вона не перестаючи захоплювалася лікарями, місцевою мінеральною водою, їдальнею.

Хоч вона і харчується по особливій дієті, але ці страви смачніші від багатьох традиційних. Ще мамі дуже сподобався її номер: маленький, але чистий та затишний. Решта теж йшла як по нотах – природа шикарна, та й друзів знайшла.

А далі пішла якась нісенітниця. Чи нові знайомі маму накрутили, чи комар який вкусив, але вона почала викидати не властиві їй фокуси.

Одного разу мені зателефонувала тітка, мамина сестра, і почала мені дорікати за погане відношення до мами: “Що ж ти заперла рідну матір в таку діру! Її там годують помиями, зі стель павутиння звисає, персонал матюкається. А самі що!? Захопили її дачу і з’їли весь врожай!

Спочатку мені здалося, що це якийсь розіграш. Мама ще недавно захоплено відгукувалася про санаторій. Не могло все змінитися відразу! Однак знаючи характер тітки, я зрозуміла, що вона не жартує.

Та і з дачею якось дивно виходить. Справді, ми з чоловіком та сином туди регулярно навідуємось, щоб зібрати сливи та яблука. Та тільки займаємося цим на мамине ж прохання.

Мені здалося, що тітка щось не так зрозуміла, тож і накинулася на мене. Є в неї така звичка: влаштовувати розборки, не розібравшись. І я поспішила їй розповісти, як все насправді.

Але родичка не стала нічого слухати, сказавши насамкінець, що її сестра точно брехати не стане, після чого в слухавку кинула. Я хотіла було набрати маму і попросити пояснень, але тут з’явилися термінові домашні справи, і розмову я відклала на потім.

Ближче до вечора мені подзвонив мамин двоюрідний брат. Я здивувалася, тому що ми дуже рідко спілкуємося, але підозри не було, а тому відповіла на дзвінок.

Цей родич недалеко пішов від моєї розгніваної тітки. З його слів виходило, що я жахлива донька, яка вирішила звести матір невідомо де під виглядом турботи, заради дачі та врожаю. Я намагалася сказати, що це неправда, але мені знову ніхто не повірив.

Що за нісенітниця? Моя сім’я на дачу не претендує. У цей санаторій я відправила маму за її ж згодою. І якби я й справді була жорстокою і хотіла запекти маму, то вибрала б для цих цілей не здравницю, а зовсім інший заклад, з якого не поїдеш за три тижні.

Розмову з мамою далі не можна було відкладати, і я, зібравшись з духом, набрала її номер. Мама не зрозуміла, чому я так обурилася, вона ж нікому не збрехала:

“Спершу мені цей санаторій здавався пристойним. А на ділі виявився той ще сарай. І на дачі моїй ви розважаєтеся. Мабуть, жодного червивого яблучка не залишили!”

І не важливо, що мама сама просила доглянути дачу і зібрати врожай, який нам і не потрібен у такій кількості. На це вона не вигадала, що відповісти. Лише продовжила лаяти санаторій.

Виразної відповіді на запитання, навіщо мама облила мене брудом перед родичами, я теж не отримала. Почула тільки, що це єдиний спосіб розбудити моє сумління.

Якщо я така безсовісна, то нехай мама вирішує питання з поверненням додому сама. Вона має таку групу підтримки в особі родичів. Хтось, та відвезе! А ми з чоловіком та сином залишимося вдома і не витрачатимемо бензин. І взагалі, мамі, здається, настав час лікувати не тільки шлунок.

КІНЕЦЬ.