Михайло довго крутився біля знайомих воріт, і не знав, як має зайти, адже його тут не було більше, ніж 20 років. Він таки наважився, вийшов з свого автомобіля, і зайшов у двір.

Здається, тут наче за весь цей час нічого і не змінилося – ті ж самі матіоли у тещі під хатою цвітуть.

– Михайлику, ти? – раптом почулося десь з-за рогу хати.

Марія підходила до колишнього зятя, нашвидкоруч витираючи руки в свій фартух. Вона очам не вірила, що перед нею стояв її зять, про якого люди говорили, що він давно згинув у світах.

А Марія вірила в душі, що це не так, і молилася щодня за нього, як за рідного сина. Любила вона цього хлопця, душею до нього ще давно прикипіла, бо він був її сусідом, жив з бабусею, бо був сиротою.

Тішилася Марія, коли він сподобав собі її Світланку, і покликав заміж. Вона на радощах весілля їм зробила, до себе Михайла забрала, довірила зятю вести господарку і керувати усім, бо чоловіка не мала, а так – в домі, нарешті, господар з’явився.

У Світлани з Михайлом невдовзі народилася донечка, Настею назвали. Здавалося б, ось воно – щастя, але Михайло став приходити додому пізно, та ще й частенько напідпитку.

Він собі в місті роботу нову знайшов, а там хлопці робочий день завжди з пляшкою закінчували. Так, полегенько, втягнувся в цю недобру справу і Михайло, та так, що через кілька років став пити безпробудно.

Світлана спочатку просила чоловіка схаменутися, мовляв, яку він славу в селі матиме – славу пияка? А у них донечка росте, він хоч би про неї подумав.

Обіцяв Михайло схаменутися, але згубна звичка і погана компанія робили свою справу, і чоловік і далі котився вниз.

Світлана його з дому вигнала, і з ним розлучилася. А Михайло вже тоді зовсім пустився берега.

Одного разу йшла Марія з церкви в неділю, бачить, лежить її колишній зять під лавкою, в білий день, в центрі села.

Не могла вона пройти повз, попросила двох чоловіків, щоб допомогли йому добратися додому, а потім сиділа біля нього, поки той зранку не прокинувся тверезим.

Тоді і наважилася Марія на серйозну розмову з Михайлом:

– Михайлику, синку, я тобі як мама кажу, кидай ти цю справу, не доведе вона тебе до добра. Знаю, що хороший ти, роботящий, а м’якосердний, тому і відмовити не можеш. Знаєш що, кидай ти ту роботу, і їдь на заробітки. Я впевнена, що у тебе все вийде.

Зараз Світлана тебе не пробачить, я її добре знаю, але, може, коли побачить, як ти змінився, то знову прийме тебе, адже у вас донечка росте, зроби це, синку, хоча б заради неї.

Марія так щиро просила зятя схаменутися, що аж розплакалася. Не відомо, що саме вплинуло на Михайла – чи її слова, чи її сльози, чи ще що, але на наступний день прийшов Михайло до Марії, щоб попрощатися, і більше його в селі ніхто і не бачив довгих 20 років.

Люди говорили, що його вже й на світі немає, та Марії хотілося вірити у краще. І ось, вона дочекалася – Михайло таки приїхав. Та яким красенем став – справжній, вишуканий пан.

– Я Вам, мамо, приїхав подякувати. Якби не Ви тоді мене на дорозі підібрали, то я навіть боюся уявити, як би склалося моє життя, – почав говорити Михайло.

– За Вашою порадою я на заробітки поїхав, і там спробував почати нове життя, і у мене, як бачите, все вийшло, дякуючи Вашій вірі у мене.

А те, що я до доньки жодного разу не приїхав, знаю, моя вина, і нема мені за це прощення. Я одружився, і моя дружина мені забороняла згадувати про минуле життя.

Нещодавно я зрозумів, що так не можна, і сказав їй, що їду до доньки. Вона мене в цьому не підтримала, і сама подала на розлучення. А я хочу у Насті пробачення попросити, та не знаю, чи захоче вона мене слухати. Мамо, допоможете мені у цій справі?

– Синку, звичайно, що допоможу, – розплакалася від щастя Марія.

– Настя виросла дуже хорошою дівчиною, і зла на тебе не тримає. Я їй пояснила, що в житті всяке буває, люди можуть і оступитися.

Через годину Настя вже була у бабусі, приїхала першим автобусом, бо не розуміла, чому Марія так терміново хоче її бачити у себе.

– Настя, тут твій батько хоче тобі щось сказати, – мило посміхаючись сказала Марія.

– Батько? – раптом замовкла дівчина.

І тут в справу втрутився Михайло, він став на коліна і попросив у доньки пробачення за те, що його не було поряд всі ці роки і що він їй нічим не допомагав.

– Знаю, що не заслужив, щоб ти кликала мене татом, – сумно сказав Михайло.

– Але, прошу тебе, прийми від мене цей скромний подарунок.

Чоловік витягнув ключі і ще якісь папери і простягнув здивованій дівчині.

– Це двокімнатна квартира в новобудові, тепер вона твоя, – сказав Михайло.

В той день Марія зятя з дому не відпустила, попросила залишитися у неї, розповісти їй детальніше про те, як він всі ці роки жив. Зрозуміла вона, чому Михайло розлучився з дружиною, бо та була проти, щоб він доньці своїй квартиру дарував.

– А знаєш, Михайле, у Світлани моєї теж життя з другим чоловіком не склалося, сама вона зараз живе, – сказала Марія.

– Хто зна, може, то доля?

Джерело