-Нікому не кажи, про що думаєш! – Діана взяла великою ложкою кілька великих стиглих полуниць, що лежали у тарілочці на шарі густої сільської сметани, посипаних цукром.

Набравши повний рот, вона застигла, насолоджуючись ароматом і поєднанням смаків і мружачись, від яскравого ранкового сонця.

-Та годі тобі, зовсім не говорити, чи що? – здивувалася Олена.

Вона, нахилившись, мила дощану фарбовану підлогу на веранді. Спритно орудуючи ганчіркою, вона рухалася від вікон до дверей. Оленка гнучко випросталась і викрутила ганчірку у відро. Обличчя її почервоніло від роботи. Волосся, зібране вгору, вибилося і золотилося в сонячних променях.

-Ой, мамо, яке волосся пухнасте у тебе! – засміялася Діана.

-Ну ти, Діана, ніби вже й дівка велика, а все як мала регочеш, – усміхнулася, дивлячись на доньку, Олена.

Хто не знав, нізащо не здогадався би, що вони мати і дочка.

Тринадцятирічна Діана була вже зростом, як Олена. Та й взагалі вже дівчина на видданні. А Олена у свої тридцять два більше була схожа на її старшу сестру. Струнка, весела, жвава.

Жили вони у бабусі Олени, Віри в селі майже з самого Діаниного народження.

Діана при народженні слаба була. Сказали на свіже повітря їхати. На молочко, на сирок, на сметанку сільську. А вони зрештою так у селі і прижилися.

Тато Діанин, Вітька, однокласник Оленчин, коли Діана народилася ще сам хлопчина був. Він із самого початку дуже запереживав, дізнавшись, що дитина буде. А як дізнався, що слаба, то й зовсім знітився.

-А як же тепер, та я і не знав, може не треба було, може, може.., – і очі ховає.

-Я його і відпустила, раз так, ну без толку казати з нами жити, якщо ми йому не потрібні, розумієш, Діана, – пояснювала їй Олена, і Діана її розуміла.

Вітька іноді надсилав їм грошей поштовими переказами, але сам очей не показував. Олена знала від подруг, що він потім одружився, син у нього…

А хто вони йому? Ніхто. Тож, і на тому спасибі.

Бабуся Віра дивувалася на свою онучку. Міська, до ніяких справ не привчена, а за що не візьметься, все сперечається.

І сміється, ніби в неї і журби ніякої немає. Ось дівка яка!

От і племінниця бабусі Віри, троюрідна сестра Оленкиної матері, Надія, ні дня не пошкодувала, що до себе її в крамничку сільську покликала. Олена акуратна, швидка, з покупцями привітна, на руку легка – торгівля вгору пішла.

А головне – ні копійки, ні печиво, ні крихітки якої собі ніколи не візьме. Зате Надія їй сама по родинному все щось, та й підкине.

То упаковка пом’ялася, то термін незабаром підходить, а то й просто по доброті складе Надія Олені сумку зі смаколиками. І хліба, і пряників, і ковбаси, і сиру…

-Ось тобі, Олено, та доньці твоїй не шкода, бабусі Вірі привіт передай не забудь! – казала.

Отак і прижилися в селі Діана з Оленою у бабусі.

Мама Олені, схоже, навіть рада була. Вона сама по собі, а Олена зі своїми проблемами сама… Доля у них, мабуть, така. Вона Олену одна виховувала, от і вона нехай сама за себе відповідає.

Олена тепер позмінно з Надією у магазині торгує. Взимку в’яже, баба Віра навчила, і згодом на ринку, в’язання її продає.

Спиці та гачки у Олени мелькають, не зрозумієш, як вона бачить – сама кіно наче дивиться. А нав’яже і шкарпеток, і шапок неміряно.

А влітку весь город на Олені. Спочатку вона кріп з морквою плутала. А тепер у неї на городі все так і росте, не дивись, що міська. А полуниця цього року велика вродила, солодка. Недаремно Олена гарувала, старалася. От і наминає тепер полуницю Діана на здоров’я, та й Олені з бабусею вистачає.

У них з Діаною на все вистачає, і на планшет доньці, і на телефон, і на одяг. От здоров’я б ще… А у всьому іншому Діана мамі помічниця…

-Мамо, твій телефон знову дзенькнув. Тобі пише якийсь чоловік. Симпатичний. Просить його в друзі додати, Олег якийсь.

-Діано, не чіпай мій телефон, ану перестань!

-Мріяти треба мовчки, мамо. Не говори нікому свої думки і тоді все збудеться, я точно знаю. Мамо, а одягни нову сукню, я хочу подивитися. Ту, що ти купила.

-Зараз, навіщо?

-Ну одягни! Супер! Мамо, а ти красуня!

Діана знала, що казала. Одного разу вона не могла заснути і думала, як було б добре. Ну по-перше, щоб одужала бабуся Віра. Вона тоді щось дуже заслабла.

А ще ну просто дратує, коли сусід дядько Микола гульбанить, і свариться з того боку огорожі:

-Вічно у вас то стовпчики огорожі похилилися, то труба тече, а у нас болото!

В будинку без мужика ніяк!

І справді, чому вони не мають мужика в будинку? Мама була б, мабуть, рада. Він би любив ее… Так мріяла Діана…

Може і справді її Бог почув? Бабуся тоді швидко одужала. І Діані начебто стало краще…

Олена приготувала вечерю і вже накривала на стіл, як раптом з двору почувся голос сусідки.

-Олена, ти що, не чуєш?! – гукала та. – Машина якась до тебе приїхала! Відчиняй, чуєш?

-Мамо, там Зіна сусідка тебе кличе, – сказала Діана.

-Іду я, іду, ще й сукню цю через тебе це натягла. Хто там приїхав?

Олена вибігла надвір і застигла.

-Привіт, а ви хто? – здивувалась вона.

Діана теж здивувалася. На порозі стояв якийсь чоловік.

-Олено, а ви мене не пам’ятаєте? Ні? Так, стільки років минуло, а ми бачилися кілька разів. Звичайно, ви не пам’ятаєте. Я писав вам… Просився у друзі, бачили?

Олена не розуміла, хто це такий.

-Вибачте, – заметушився чоловік. – Так я старший брат Віктора, Олег!

Діана з веранди спостерігала за ними. Добре, що мама випадково одягла нову сукню.

-Коли я побачив вас, навіть позаздрив Віктору – за що йому така дівчина? А потім він вчинив дуже неправильно. Я навіть хотів зустрітися з вами, допомогти, адже ваша дівчинка моя племінниця. Але ви поїхали, а я не знав куди…

Олена запитливо дивилася на Олега.

-А зараз ви що хочете?

-Олено, ви не смійтеся, але я так і не знайшов дівчину, схожу на вас. І я подумав, можливо у вашому будинку ще немає чоловіка? І я розшукав вашу адресу.

-Треба ж, – здивувалася Олена. – Ну просто як у кіно. Може вам налити квасу, ви пити хочете?

Діані стало смішно, і вона пішла. Навіщо підглядати? Все, що вона могла, вона вже зробила – подумки попросила Бога про те, що їй дуже-дуже хотілося.

А тепер нехай вони самі розуміються. А Діана піде погуляє. День сьогодні чудовий. Полуниця була дуже смачна.Треба піти до Алінки, сусідської доньки.

Головне, щоб хтось дуже добрий і сильний почув твої думки. І тоді все буде добре. Обов’язково…