Якось пізно ввечері, коли Катя вже збиралася лягати спати, пролунав гучний дзвінок.

Дівчина подивилася на екран телефону і здивувалася – дзвонила мама. Має статися щось неординарне, щоб вона зателефонувала об одинадцятій вечора, зазвичай мама в цей час уже десятий сон бачила.

– Катю, – почала мати сумним голосом, – у нас великі неприємності.

– Що сталося? – запитала дочка.

– Андрій Віру з дому виставив, сказав, що розлучатися з нею буде.

Віра – старша сестра Каті – з чоловіком та чотирирічною дочкою жила у селі.

– А Оля де? – Запитала Катя.

– З Вірою, де ще може бути чотирирічна дитина, як не матір’ю, – відповіла мама. – Я їм дала притулок поки, а далі не знаю, що робити – в нашому будиночку місця замало.

– Але ж ми раніше якось жили там утрьох, і нічого, – сказала Катя.

– Проблема ще й у тому, що мати Андрія Віру з роботи звільнила, – додала мати.

– Як звільнила? Це ж не приватна лавочка, а державний дитячий садок. Як вона могла просто її звільнити? – Здивувалася Катя.

– Так свекруха Віри вже два роки тому стала завідувачкою. Віра сказала, що Вероніка Михайлівна викликала її до себе в кабінет і наказала писати заяву на звільнення за власним бажанням, інакше сказала, що звільнить за статтею.

– І що Віра тепер збирається робити? – Запитала Катя.

– Не знаю, – відповіла мати.

– Думаю, що спочатку Вірі треба влаштуватися на роботу.

– А куди? Дитячий садок у селі один. З Веронікою сваритися ніхто не схоче – адже всім треба дітей влаштовувати. Тож тепер Вірі тільки підлогу мити йти, і то не скрізь візьмуть, – сумно зітхнула мати.

– А якщо до школи спробувати – вихователем групи продовженого дня? – Запропонувала Катя.

– Скажеш також! Прямо чекають на неї там. Ми ось що вигадали – нехай Віра їде до міста. У вас із роботою все-таки краще. Ти її притулок даси на пару місяців, поки Віра собі на орендовану квартиру не заробить. У тебе дві кімнати, ти живеш сама. Допоможи сестрі. А як Віра знайде роботу, так і Олю забере.

– Я подумаю, мамо, – сказала Катя і закінчила розмову.

Їй справді треба було подумати. Справа в тому, що сестри, хоч і не сварилися відкрито, але ніколи не дружили. Старша Віра за допомогою різних хитрощів завжди виманювала у молодшої іграшки та солодощі, які приносив їм батько, коли пішов із сім’ї. Катя, лише віддавши половину своїх цукерок Вірі, розуміла, що та знову обманула її, і обіцяла собі, що більше такого не повториться. Але наступного разу знову попадалася на новий прийом сестри.

– Ех, Віра, – говорила бабуся Поліна, відновлюючи справедливість і повертаючи Каті солодощі або іграшки. – Хитра ти, але все життя хитрістю не проживеш. А ти, Катю, наївна дуже!

Можливо, тому бабуся й заповідала свій великий сільський будинок саме Каті. Причому у нотаріуса разом із заповітом зберігалося висновок огляду на дієздатність, що не дозволило іншим родичам оскаржити волю бабусі.

Саме це дозволило Каті стати власницею міської квартири. Щоправда, все-таки довелося взяти кошти ще й у банку.

Ще Каті не сподобалася поведінка Віри, коли сестра гостювала в неї минулого разу. Віра прожила майже місяць і за цей час не помила жодної чашки, жодного разу не купила продуктів, та ще й постійно користувалася косметикою Каті, а в її гардеробі господарювала, як у своєму.

“Може, Віра зараз подорослішала і не поводитиметься так по-хамськи”, – подумала Катя і погодилася на пропозицію матері, але попередньо обговорила всі нюанси поведінки сестри.

Крім того, Катя попередила матір, що якщо сестра не займатиметься пошуком роботи, а влаштовуватиме посиденьки в кафе зі своїми подружками, то вона Віру виставить. Але мати запевнила Катю, що її сестра має найсерйозніші наміри.

Віра приїхала, привезла із собою багато різних сільських запасів. Іноді вона ходила до магазину за продуктами і навіть готувала.

Крім того, сестра вже не влаштовувала такого безладу, як під час свого минулого візиту.

Катя бачила, що Віра справді шукає місце роботи – на журнальному столику лежав список дитячих садків та телефонів із якимись позначками. Кілька разів Віра говорила, що ходила на особисті зустрічі із завідувачами. Але поки що нічого придатного не було.

Катя, звичайно, дивувалася, їй здавалося, що влаштуватися на роботу до дитячого садка – не проблема. Скрізь кажуть, що вихователів не вистачає, а у Віри нічого не виходить. Катя навіть сама зателефонувала до двох дитячих садків, і їй сказали, що мають вакансії і запросили приходити з документами.

Катя сказала про це сестрі, але та махнула рукою:

– А коли прийдеш, то з’ясується, що ця вакансія на час декрету, чи що треба працювати у черговій групі, а я цього не хочу. А позавчора я прийшла в один садок і, поки чекала під кабінетом, почула, як якась матуся свариться – вихователька чимось не догодила її дитині. Так матуся просила вихователя звільнити, а завідувачка їй обіцяла це зробити. Я одразу розвернулась і пішла. Щось мені не захотілося там працювати.

Загалом минуло вже три тижні, а Віра нічого придатного не знайшла.

Якось Катя погано почувала себе і відпросилася з роботи. Коли вона прийшла додому, Віри не було. Катя випила пігулку і лягла у себе в спальні.

Вона не чула, як повернулася Віра. Розбудив Катю телефонний дзвінок.

– Ой, Андрію, привіт!

– Почула вона голос сестри.

– Я так за тобою скучила! Цими вихідними постараюся приїхати. Не говори нісенітниць! Які чоловіки?

Я тут щосили зображую хорошу сестричку. Мені ж треба приспати пильність Каті. Не повірить? Ще й як повірить! Катя у нас довірлива, я її в дитинстві завжди обманювала. Знаєш, як я їй наше розлучення розписала?

Сама мало не розплакалася. Сьогодні я скажу їй, що знайшла роботу і що Олю в цей же садок беруть у середню групу. Тільки треба зробити прописку – без неї не візьмуть.

Мені б тільки Олю до її квартири прописати. А оскільки дитина одна жити не може, то я разом із нею буду. А там і ти підтягнешся. Олі цього року лише п’ять буде. А за тринадцять років ми Каті тут таке влаштуємо, що вона сама втече з квартири,. Ну добре бувай. Піду щось на вечерю приготую, бо скоро «господиня» прийде.

Катя вийшла зі спальні, Віра, побачивши сестру, застигла.

– Думаю, що тобі треба піти зараз, – сказала Катя.

– Ти все неправильно зрозуміла!

– Спробувала виправдатися Віра.

– Звичайно, де мені зрозуміти!

– Усміхнулася Катя.

– Несправедливо, що бабуся заповідала будинок тільки тобі! Я теж її онука! Чому ти живеш у місті, а я повинна сидіти в селі в одному будинку зі свекрухою? – вигукнула Віра.

– Як я зрозуміла, ви з Андрієм розлучатися не збираєтеся, – сказала Катя.

– І що заважає вам, двом дорослим людям, самим заробити собі на будинок чи квартиру? А чому бабуся мені будинок заповіла?

Думаю тому, що коли в цьому будинку треба було помити підлогу або на городі викопати картоплю, це робила я. А у хитрої Віри в цей час завжди щось знаходилося. Тож тепер не ображайся. І речі збирай, бо запізнишся на останню електричку, і доведеться на вокзалі ночувати.

КІНЕЦЬ.