Максим, чоловік Тетяни зник несподівано. Не прийшов із роботи, на телефонні дзвінки не відповідав.

Опівночі надійшло повідомлення: «Не шукай і не дзвони».

Тетяна не знала, що й думати. Інша?

А раптом щось серйозне? Після трьох діб вона пішла писати заяву, але там лише посміялися.

– Загуляв чоловік. Чекайте на повідомлення. Повернеться сам або пояснить. Повідомлення написав, значить живий.

Тетяна не знаходила собі місця – загуляв… Дзвонити свекрусі й розпитувати вона не хотіла. У матері Максима міг піднятися тиск. А ще вони ніколи не зідзвонювалися, стосунки були погані, свекруха хотіла найкращу дружину для свого сина. А Тетяна так, посередня для неї.

Інших варіантів не було. Його робочих телефонів вона не знала, та й працював він на себе, займався ремонтами…

…Минуло вже аж два місяці. Тетяна йшла з дитячого садка, син стрибав попереду. Треба було зайти у магазин. Попереду на них чекали вихідні.

– Мамо, а коли тато приїде?

– Якби ж я знала…

– Мамо, дивись який котик! Давай візьмемо, га?! Він щодня тут, він нічий, йому нудно. Мамо, ми візьмемо? Будь ласка. Дивись, як він дивиться, він хоче їсти. Він дитина, а їх кидати не можна.

– Хто тобі таке сказав?

– У нас вихователі розмовляли, коли всі спали, я не спав, чув. А мене тато покинув?

– Ну що ти, любий. Він просто зник.

– А вони сказали, що покинув. І Миколку теж, і Ромчика, а ще Катрусю. Мамо, а він за нами біжить. Подивися. Його мама покинула.

– Якщо тато повернеться, то це йому не сподобається, у нього непереносимість на котів і собак.

– Ну, мамо!

У магазині Ігор непомітно поклав у кошик кілька пакетиків корму. Тетяна була зайнята своїми думками й помітила тільки на касі. Відмовлятись було незручно.

– Гаразд, ходімо його погодуємо. Згоден?

– А якщо він піде по нас, то візьмемо собі.

– Гаразд. Вмовив. Візьмемо. Тільки треба повернутись у магазин, йому потрібен лоток, миска.

– Ура. А як ми його назвемо?

– Про це вдома поговоримо, ходімо, скоро буде темно, і ми його не знайдемо…

…Персик вже два місяці жив у своїх нових господарів. Невелике руде кошеня перетворювалося на прекрасного волохатого кота. Тетяна з Ігорем тепер поспішали додому, а Персик зустрічав їх.

Вони поверталися, як завжди, ввечері, разом. Біля під’їзду до них під ноги кинувся їхній Персик.

– Мамо, чому він тут?!

– Може, вранці випадково вибіг, а ми не помітили.

– Ні, він спав на кріслі, я бачив. Може, це його брат?

– Ходімо.

Вони зайшли у квартиру, а там… Там на них чекав сюрприз.

Ні, там не було другого кота. Там був блудний чоловік Тетяни й батько Ігоря. Він, як нічого й не було, лежав на дивані і дивився телевізор.

– Ну, привіт, сім’я. Скучили? А це що? Навіщо ви його притягли? Ти ж чудово знаєш, що в мене непереносимість.

Кіт на його слова вигнув спину і зашипів.

– Ігор, віднеси його до себе в кімнату. Нам із татом треба поговорити.

– Син навіть батька не обійме? А ти може поцілуєш мене?

– Ти нічого не хочеш розповісти?

– Нема що розповідати. Працював.

– На Місяці?

– Чому це на Місяці?

– Зв’язку немає, шукати не можна. Секретна місія?

– Казками мене не годуй, краще вечерю приготуй. Чоловік повернувся. І цього нахабу заберіть.

– Це ти про себе? – запитала Тетяна.

– А чи не забагато ти почала говорити? Чи добре жила без мене?

– А тобі як жилось, совість не мучила?

– Вечерю готуй, жінко!

– А ти продукти приніс, чоловіче?

Тетяна вже давно прокручувала у своїй голові приблизну розмову з чоловіком на випадок його повернення. Сценарії були різні, але вона має вийти переможицею у будь-якому випадку.

– Що?

– Грошей ти заробив? Чоловік – здобувач у сім’ї. Де продукти? Із чого мені готувати вечерю?

– Ох яка ти стала!

Тетяні набридли його викрутаси від серйозної розмови і вона пішла на кухню.

– Буде рис, вирішила вона. Тетяна і так збиралася готувати його. Навряд Максим буде кашу, але це її не хвилювало. Головне син, а він любить саме цю кашу. А ще у них не так багато грошей, доводиться заощаджувати.

Звичайно Максимові вечеря не сподобалася.

– Це що? Ти так чоловіка зустрічаєш?

Тетяна вважала за краще промовчати. Ігор сидів тихо. Йому стало прикро за Персика, якого виставив батько.

– Ти чому зі мною не розмовляєш? – запитав Максим сина.

– Навіщо ти котика виставив?

– Не люблю котів.

– І нас із мамою не любиш?

– Хто тобі таке сказав?

– Сам знаю. Ти мені подарував подарунок? У мене був день народження.

– Забув. Вибач.

– І у мами був день народження. Мамо, мені спати? Я вже почитав. Персик слухав.

– Молодець, синку. Лягай.

– Почитав? Він уміє читати? Ти ще скажи, що й рахувати вміє.

– А чого ти дивуєшся? Йому незабаром до школи. Вміє. Досить, розповідай все!

– Я повернувся.

– З Марса?

– Просто запитань не став і все! Житимемо як раніше.

– Ні. Як раніше не вийде.

– Це ще чому?

– А якщо завтра я піду на пів року? Ти мене просто так візьмеш назад?

– Це вже інша річ.

– Рівноправність! Піду і кину все. Як тобі це?

Максим мовчав. Завжди слухняна дружина збунтувалась. Несе всякі нісенітниці. Та ще й кота завели, спеціально, щоб ще більше дістати його. Жодної непереносимості у Максима не було, він просто не любив тваринок, а ті не любили його.

– Ось постільне й подушка. Мені на роботу зарано, я спати. Вирішуй свої проблеми.

– А я? Хіба я спати не з тобою буду?

– Ні. Ти ж нічого мені кажеш.

– Я ж сказав! Житимемо як раніше!

– Не галасуй, Ігор спить…

…Пройшов тиждень. Максим не виявляв інтересу до сина. Що робить чоловік Тетяну не цікавило. Вона подала на розлучення. Пів року, які вона жила в очікуванні звісток про чоловіка, та їх зустріч, допомогли зрозуміти багато чого. Максимові вони були вже байдужі. Колись він їх любив, але після того, що відбувається, все змінилося. Було цікаво, через що відбулися такі зміни.

– Ти подала на розлучення? Навіщо? Я не чекав такого від тебе.

– А чого ти чекав? Що будеш просто жити як хочеш, а я тебе прийматиму назад після твоїх загулів у невідомості?

– Давай я все поясню.

– Поясни.

– Я жив з іншою, але я повернувся до тебе…

– А що? Не сподобалося? А ми жили без тебе у невідомості, копійки рахували до зарплати. А твоя мати знала?

– Знала.

– Я так і думала. Вона не те, що мене, навіть онука з днем народження не привітала. Про приїхати я не говорю, але подзвонити можна.

– Вона каже, що Ігор не мій син. Він не схожий ні на тебе, ні на мене. Я тому й поїхав.

– На тебе звичайно не схожий, він розумніший за тебе. Поїхав! А приїхав навіщо? Жити нема де?

– Ти права.

– Ну ось після розлучення й знайдеш житло – у мами. А поки що речі пакуйте свої. А то ти коли біг, то багато чого забув.

– Якщо так, то квартиру ділитимемо.

– Добре. Без проблем.

– А може, я викуплю твою половину?

– А ти маєш гроші?

– Не дуже багато, але я потім тобі віддам.

– За половину?

– Так. З матір’ю жити не хочу.

– Не хочеш? Зрозуміло. А навіщо тобі така велика квартира?

– А тобі навіщо три кімнати з дитиною?

– А я заміж вийду!

– Та кому ти потрібна?!

– Потрібна. А тобі куди одному стільки місця?

– Я не один буду. Якщо ти на розлучення подала, то в мене теж буде сім’я. Там дитина, правда не моя, але й моя скоро буде.

– Он воно що?! І навіщо ти повертався? По квартиру? Молодець! А чи ти пам’ятаєш, що гроші на квартиру нам дали мої батьки? Вони продали два будинки в селі.

Пам’ятаєш, як ти обурювався, що хочу оформити все до весілля? Так ось! Щоб цю квартиру не встигли продати, це була дуже зручна та вигідна покупка, батьки її купили самі. Після весілля ми всього лише оформили дарчу.

– Ти мене обманула!

– Це ти мене обманув і досі намагаєшся це робити.

…Максимові довелося поїхати. Їх розлучили. Тетяна подала на аліменти. Свекруха обурювалася, і на її прохання Максим подав у суд оскаржити батьківство.

Але нічого не змінилося, аліменти довелося платити.

Ну а Тетяна ні про що не шкодує. Ігор теж…

КІНЕЦЬ.