У нашому улюбленому інституті у нас був незвичайний колега, який керував лабораторією.

Він був відомий як дивна, нетовариська і дуже скупа людина, яка ніколи не пропонувала пригостити чашкою кави і при цьому часто балувалася за чужий рахунок.

На його ексцентричність не звертали уваги, доки не підійшов день його 50-річчя.

Він похвалився пишними планами святкування, включаючи екстравагантну вечерю, феєрверк та запрошеного артиста, здивувавши нас своїм раптовим виявом щедрості.

Проте настрій змінився, коли він поширив запрошення, в яких було зазначено, що за участь у заході потрібно заплатити по 8 тисяч з особи.

Стало ясно, що це пишне свято фінансуватиметься за рахунок гостей.

Більше того, невелике розслідування, проведене сестрою нашого колеги, яка працює у тому закладі, показало, що фактичні витрати на одного гостя становили 5 тисяч, а надлишки мали піти на оплату його особистих гостей.

Зіткнувшись з необґрунтованою вимогою субсидувати не лише нашу участь у заході, а й перебування його родичів, ми ухвалили колективне рішення повернути всі запрошення, пояснивши, що така екстравагантність нам не по кишені за нашої зарплати у бюджетній сфері.

Наше рішення глибоко засмутило його, оскільки він вважав, що ми зіпсували його знаменну урочистість.

КІНЕЦЬ.