-Мамо, ми з Антоном запрошуємо тебе на весілля! Заяву вчора подали.

Таїсія Михайлівна заплющила очі і уявила собі щасливе обличчя дочки: Лєночко, вітаю! Я дуже рада.

-Я тобі запрошення по пошті пришлю, особисто вручити не вийде – роботи багато. І витрати великі чекають. Ти пробач, що я так довго не дзвонила – сама розумієш. Ми тебе у нас вдома спати покладемо після торжества, не переживай.

-І, мамусю, ти якщо грошиками багата, допоможи. Батьки Антона все оплатять, але я не хочу як бідна родичка, зовсім ні копійки не вкласти. Я тобі зараз номер карти скину, в банку переведеш, добренько? Бувайте, мамо!

До весілля дочки жінка готувалася грунтовно. Огірочки, помідорчики, аджика – сама робила, саме те до м’яса. Дістала найкраще плаття із засіків. Старе, але чисте і ошатне.

У банку усміхнена співробітниця допомогла оформити переведення з карти на карту через мобільний банк. 12 тисяч – всі кошти пенсіонерки.

-Дочку заміж видаю, хоч чимось маю допомогти! – з гордістю повідомила вона.

Надісланому запрошенню Таїсія Михайлівна раділа, як дитя. Гарний конверт, лаконічний прямокутник паперу, підписаний рукою доньки. 8 грудня 2018 року в 16-00 – гарна дата.

Квиток на поїзд був куплений заздалегідь.

-Лєночко, я зійшла з поїзда, а ви де?

-Мамусю, візьми таксі! У нас гості! – відповіла весела Лєна трохи дивною мовою. Адресу зараз напишу.

-Уже? – здивувалася Таїсія Михайлівна і дорікнула: – Ох вже ці новомодні весілля.

З двома баулами гостинців, домовившись з місцевим привокзальним на астрономічну за її провінційними мірками суму, Таїсія Михайлівна поїхала до доньки додому.

У під’їзд жінка потрапила завдяки жінці з собачкою, що виходила на прогулянку – Олена не брала трубку. Піднявшись на потрібний поверх, Таїсія Михайлівна зателефонувала в квартиру.

Музика, гуркотіла на весь під’їзд через закриті двері. Жінка переминалася з ноги на ногу, давлячи на кнопку дзвінка і набираючи дочку по телефону.

Двері відчинилися хвилин через 20. Одягнені молоді люди голосно міркували – яку вuпивку купити в магазині.

Пробурмотівши вітання, Таїсія Михайлівна прослизнула в квартиру. Шум, гам, пляшки. То тут, то там хтось спав. Сuгаретний дим, запах пеpегару, який yдарив в ніс і мало не звалив жінку з ніг.

-Лєно?

З кухні виплив чоловік. Побачивши гостю, він розплився в усмішці:

-Звук зменшіть! – крикнув він на кухню і звернувся до жінки: – Лєнина мама? Теща приїхала! Пацани, давайте за тещу! – гучний крuк, улюлюкання, дзвін склянок. – Проходьте, складіть компанію.

-А Лєна де? – злякано запитала Таїсія Михайлівна.

-Спить уже. – невизначено махнув рукою Антон.

-Як спить? А весілля?

-Вчора весілля було. Сьогодні другий день гуляємо. – пояснив Антон, забрав у жінки сумки і підштовхнув її в сторону кухні.

-А квартира? Купили? Чи знімаєте?

-Ні, родаки подарували. Квартиру, машину. Ще техніки купу. Три кавомолки та чотири чайника. Вам чайник не треба?

-Не треба, дякую. Поїду я. – Таїсія Михайлівна мало не плакала. – Лєна де спить? Хоч подивитися на неї.

Антон провів тещу в кімнату і пішов до друзів.

Дівчина спала прямо в платті. На двері шафи висіла весільна сукня. Таїсія Михайлівна провела рукою по гладкій тканині і уявила, якою красунею була напередодні її дочка.

Підійшовши до сплячої дівчини, Таїсія Михайлівна погладила її по волоссю і поцілувала в скроню:

-Щастя тобі в сімейному житті, Лєночко.

Таксі, чотири години в поїзді. І вдома.

-Тайко, ти що так рано? Ми тебе раніше завтра не чекали! Як дочка? Видала заміж? – цікава сусідка з нетерпінням дивилася на жінку.

-Видала. Потім розповім. Втомилася дуже, спати піду.

Вранці зателефонувала Олена. Вона вибачалася за те, що не зустріла мати як годиться: Ти чому поїхала? Залишилася б, побалакали б з тобою.

-Спасибі, Олено. Хороше весілля було.

-Ти образилася, чи що? Мамо, що ти як маленька? Ну який тобі ресторан? Там пристойні потрібні люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці вилку тримати! З рештою ми в суботу відзначали. Сама винна – не було чого їхати!

-Прости, Лєно. Мені ніколи. Мені посуд треба помити, – ковтаючи сльози, відповіла Таїсія Михайлівна і скинула виклик дочки.

Таїсія Михайлівна несамовито терла тарілку. На губці вже давно перестала з’являтися пухнаста, що пахне апельсином піна. Наче прокинувшись, жінка кинула тарілку в рaковину і вимкнула воду.

КІНЕЦЬ.