Назвати це просто історією складно, це важкий період у моєму житті, який мені вдалося пололати.

Чоловік мене кuнув. Забрав всі наші накопичення на власне житло і втік. Я залишилася на знімній квартирі з шестимісячною дочкою на руках.

Моя мегера-свекруха, дізнавшись про це, приїхала до мене на квартиру. Я думала, вона поглумитися примчала, а вона скомандувала: – Збирайся, переїдеш з онукою до мене.

Я спробувала відмовитися – мені було дуже незручно. Ми зі свекрухою, з перемінним успіхом, вoювали вже кілька років. Жодна з нас жодного разу не чула від іншої жодного доброго слова. А тут, дізнавшись про моє тяжке становище, мати чоловіка виявилася єдиною, хто протягнув мені руку допомоги.

Навіть моя власна мати сказала, що в її домі для мене немає місця. Проти була моя старша сестра, вона зі своїми дітьми живе у мами, і мама все життя танцює під її дудку.

– Дякую, Любов Миколаївно. Я буду Вам дуже вдячна за гостинність, – через силу пробурмотіла я.

Це був перший раз, коли я сказала «дякую» свекрусі від чистого серця.

– Ой, та кинь! Не чужа ж. – вона від мене відмахнулася і забрала свою внучку з моїх рук. – Підемо, красуне. Мама нехай збирається, а ми не будемо їй заважати. Поїдеш жити до бабусі, сонечко? Звичайно, поїдеш. Бабуся буде розповідати тобі казки, ходити з тобою гуляти, заплітати тобі косички.

Слухаючи ніжне воркування свекрухи, я не вірила своїм вухам. Вона завжди говорила, що дитину я нагуляла, і що вона навіть близько не підійде до мого «кодла».

Я зібрала речі і ми переїхали до свекрухи. Любов Миколаївна звільнила для нас велику кімнату, а сама перебралася в маленьку. Я здивовано кліпала очима, а свекруха мені заявила:

– Ну, що вилупилася? Дитині місце потрібно, скоро вже повзати почне щосили. А мені одній багато місця не треба. Розташовуйтеся, вечеря через годину.

На вечерю вона запропонувала мені овочі на пару і варене м’ясо зі словами:

– Ти ж мати гpyдної дитини. Звичайно, якщо хочеш, я можу що-небудь підсмажити. Але дієтичне для дитини краще. Вирішуй сама.

У холодильнику стояла ціла батарея баночок з дитячим харчуванням.

– Пора вже підгодовувати, як думаєш? Якщо тебе цей асортимент не влаштовує, купимо інше що-небудь. Ти говори, не соромся. – посміхнулася мені свекруха.

Тут я не витримала і розплакалася. Її добре ставлення було настільки несподіваними, що я була зворушена до глибини душі. Про мене і доньку ніхто ніколи так не дбав, як ця жінка, яку я завжди вважала головним воpогом в моєму житті. Вона мене обняла:

– Ну тихіше, дівчинко, тихіше. Мужики – вони такі товариші, ненадійні. Я сама Льошку, чоловіка твого недолугого, одна піднімала. Татусь його втік, коли Олексію вісім місяців було. Не дозволю, щоб внучка моя так само зростала. Все, поплакала і вистачить. Зберися!

Крізь сльози я пояснила свекрусі, що не очікувала від неї такої доброти, і подякувала:

– Дякую Вам, Любове Миколаївно, спасибі велике. Якби не Ви, я не знаю, куди б ми з донькою.

– Я сама винна – сина такого безвідповідального виростила. Ось, буду виправляти ним скоєне, в міру своїх сил. Все, давай, вмивайся і спати йди. Ранок вечора мудріший.

Рік моєї донечки ми святкували втрьох: я, донька та Любов Миколаївна – наша улюблена бабуся і ангел-охоронець. Ми, уклавши дочку на денний сон, пили на кухні чай з тортиком, коли пролунав дзвінок у двері. Любов Миколаївна пішла відчиняти.

– Мамулю, знайомся: це – Вірочка. Вірочко, це – моя мама, Любов Миколаївна. Мамусю, ми в тебе перекантуємся півроку? А то з роботою складно, далі знімати – кошти не дозволяють.

Почувши голос чоловіка, я зблідла. Я злякалася, що зараз свекруха їх пустить, а нас з донькою вижене. На очі навернулися сльози.

– А ну, пішов геть звідси! І дівку свою забери. Дружину з немовлям обібрав і кинув без копійки в орендованій квартирі, не думав, на що вона житиме? Ось тобі життя за неї і відповіло. Давайте, йдіть, безсовісні. А ти, Віро, будь акуратніше – боронь Боже, і тебе кине без гроша в кишені.

Я дуже помилялася в свекрусі, і зараз мені соромно за ту безглузду вopожнечу. Моя свекруха стала мені навіть не другою мамою, а першою. Ми з Любов’ю Миколаївною прожили під одним дахом 6 років, поки я не вийшла заміж.

На моєму весіллі, вона зайняла почесне місце мами нареченої. Дочка ходить в школу, а молодший синочок скоро з’явиться на світ.

Любов Миколаївна з великим нетерпінням чекає наpодження внука.

КІНЕЦЬ.