Народилася Оля майже відразу після того, як ми з чоловіком закінчили навчання. Жити нам тоді не було де. Ми обидвоє були вчорашніми студентами. Нас пустила до себе бабуся чоловіка.

Сама вона жила у гуртожитку. Жила одна, ось і дала нам притулок. Я дуже вдячна цій жінці. Саме завдяки її допомозі ми якось змогли стати на ноги.

У нас із чоловіком хороша освіта. Це свого часу допомогло нам знайти хорошу роботу. Коли ми одружилися, то гадали, що дітей у нас буде двоє. Хотілося хлопчика та дівчинку.

Але доля розпорядилася трохи інакше. В нас тільки одна донечка народилася, а я так хотіла ще дітей! Після того випадку більше завагітніти я не змогла. Чоловік дуже стрімко просувався кар’єрними сходами.

Коли Оліі було одинадцять років, її батько став головним інженером на дуже великому підприємстві в місті. Це практично права рука директора. Моя кар’єра теж складалася дуже вдало.

Я працюю у державній структурі. Це хоч і бюджетна організація, але зарплата гідна. Ми з чоловіком завжди дуже багато працювали, щоб забезпечити нашу дочку всім необхідним.

У неї з дитинства було все найкраще. На канікулах вона завжди їздила на відпочинок. Тільки можливості возити її самим ми не мали. Тому ми завжди відправляли її у складі туристичної групи.

Навчалася вона у ліцеї. Ходила до мовної школи. Ми з чоловіком повністю оплатили її освіту в університеті. Надалі вона відмовилася від нашої підтримки.

Оля виросла зовсім не розбещеною дівчинкою. А нас із батьком практично ніколи не було вдома. Тому з ранніх років вона все вміє робити сама. Треба зізнатися, що і готує вона краще за мене.

Вона встигала приготувати пиріг до мого повернення з роботи. І при цьому завжди добре вчилася. У дочки є найкращі друзі Іра та Вова. Це брат та сестра. Іра ровесниця Олі, а Вова старший за них на два з половиною роки.

Дружать вони ще з дитячого садка. Я чудово знаю їхню родину. Так вийшло, що мама Іри та Вови – це колишня однокласниця мого чоловіка. У них дуже гарна родина.

Наша Оля з дитинства постійно пропадала у них у гостях. Могла й обідати там, грати цілими днями. Оля завжди мені говорила, що коли виросте, хоче таку сім’ю як в Іри.

Батьки мають дуже теплі стосунки. Іра та Вова дуже дружні. У нас із чоловіком часто бували скандали. Ми іноді лаялися на підвищених тонах. Мабуть, Оля для себе вирішила, що так жити в майбутньому вона не хоче.

Але особисте життя у дочки довго не складалося. Вона вийшла заміж лише в двадцять шість. Зять у нас добрий. Справді, такий, як Оля мріяла у дитинстві. Навіть ніколи не чула, щоб він голосно говорив. Дуже приємний молодий чоловік. В двадцять вісім Оля народила першого сина, а в рік свого тридцятиліття другого.

Я, коли дізналася про її другу вагітність, поспівчувала їй. Адже буде важко з двома малюками. Але Оля запевнила мене, що все так і планувала. Вона хотіла, щоб її діти дружили так як Іра та Вова. Щоб грали та росли разом.

А тепер – найприкріше. Моя дочка не допускає мене до онуків. Я ще не на пенсії, але могла б допомагати їй у вихідні чи ввечері після роботи. Мені ще жодного разу не було дозволено залишитися з онуками наодинці.

Або вони до нас у гості приходять, або я до них. Посидимо, пограємось і всі, по хатах розійшлися. А мені так хочеться допомогти дочці! Я ж бачу, що їй важко впоратися з двома дітьми.

Вона дуже схудла. Чоловік, звісно, ​​їй дуже допомагає. Але він теж працює. І повертається додому лише після шостої вечора. А до цього часу вона одна з двома хлопчаками.

Але дочка не приймає моєї допомоги, каже, що хоче ростити своїх дітей сама.

Що я в цьому житті зробила не так, можливо якось її образила, що вона так чинить опір моїй допомозі?

КІНЕЦЬ.