Настя завжди була активною в школі, до неї багато хто прислухався, лідерка!

Симпатична і спритна дівчинка в десятому класі закохалася в однокласника Андрія.

Він спокійніший, і своєю розважливістю врівноважував різкі і непередбачувані вчинки Насті.

Він проводжав її після школи, вечорами зустрічалися, ходили в кіно, їли морозиво, одним словом – закохані!

Але після закінчення школи розійшлися їхні шляхи, Настя поїхала вчитися в інститут в місто.

Андрій нікуди не вступав. Коли Настя приїхала на канікули, зустрілася на вулиці із однокласницею Тетяною, вона й повідомила, що Андрій на заробітках.

А Оксана, з їхньої школи, обіцяла чекати його…

-І дочекається ж вона його, Настя. Їй Андрійко подобався ще з сьомого класу, вона мені сама про це говорила.

А коли він зустрічався з тобою в десятому класі, вона тебе незлюбила. Ти не знаєш про це?

Настя здивовано дивилася на однокласницю:

-Ні не знала. І навіть не помічала.

-Звичайно, а що тобі помічати, ти закохана була, а вона переживала. Зрозуміло, закохані дивляться на світ через рожеві окуляри…

Вони ще поспілкувалися і розійшлися, а Настя не могла забути про Оксану.

Вона справді не помічала з боку Оксани якоїсь неприязні. Але згодом Настя все забула.

Студентське життя, інші люди, друзі, а згодом любов до Миколи. З ним вона про все забувала, були тільки він і вона.

Перед закінченням інституту вони одружилися і поїхали до нього на малу батьківщину…

…Минали роки. У Насті з Миколою народився син, жили добре. Микола діловитий і заповзятливий швидко створив свій бізнес.

Працював він справді багато, але й бізнес того вартував, приносив дуже відчутний дохід.

Він збудував за містом великий будинок, купив дружині машину, бо в нього не було часу відвозити сина в школу. Настя була щаслива з ним, він теж любив свою сім’ю, старався щоб вони нічого не потребували.

Коли син майже закінчував інститут, Миколи раптово не стало… Їхав машиною і…

У Насті почалося зовсім інше життя. Ледь відійшла від всього, добре, що син поруч, підтримував, допомагав.

Вона невиразно пам’ятала перші дні після повідомлення про те що чоловіка не стало, як пройшли поминки… У неї все було в тумані.

Все взяв на себе син, він, як батько – діловитий, серйозний, незважаючи на двадцятирічний вік…

Згодом Анастасія вирішила, що треба продовжувати справу чоловіка.

Бізнес потрібно підтримувати, він має процвітати, це дітище її чоловіка, і вона поринула у роботу…

Вона була вдячна, що їй багато довелося працювати, відволікатися, хоч і допомагала чоловікові завжди, але допомагати це одне, а тягти весь бізнес, це зовсімінше.

Але нічого впоралася, минуло кілька місяців, і вона впевнено вела усі справи. Допомагав трохи син, але в нього теж своє життя, потім одруження, сім’я…

Анастасія вела бізнес, на чоловіків не відволікалася. Багато хто на неї звертав увагу. Розумна, красива жінка, і нарівні з чоловіками займається бізнесом. Але вона не замислювалася поки що про заміжжя, пам’ять про чоловіка була ще свіжою…

…Андрій в той час повернувся дорослим і змужнілим. Оксана дочекалася його. Одразу Андрій не хотів одружуватися, він вирішив навчатися заочно. Але настав час, одружився з Оксаною, бо вона наполягала і повідомила йому про свою вагітність.

Оксана нормальна дівчина, спокійна, правда вчитися і розвиватися не хотіла.

Вона з тих, які мріють якнайшвидше закінчити школу, вийти заміж і створити сім’ю.

Оксана вважала, що найбільше щастя – це родина. Тому й виявилася гарною дружиною та господаркою.

Народила двох дітей, різниця у віці між ними три роки. Матірʼю теж вона виявилася відмінною. Чоловік бачив, що Оксана просто створена для сім’ї. Завжди все наготовлено, вдома чисто, діти доглянуті.

Так і жили. Андрій закінчив заочно інститут, працював, а після отримання диплома його призначили головним інженером. Буває так, що в сім’ї все добре, навіть чудово, але все одно чогось не вистачає.

Так було і з Андрієм. Він знає і розуміє, Оксана хороша дружина, любить його, але коли він починає їй розповідати про свої справи, успіхи на роботі, її це зовсім не цікавить.

Вона швидко переводить розмову на свої справи – треба почистити картоплі, спекти пиріг, купити фрукти.

Андрія теж тримала біля себе, жодних друзів, жодної риболовлі. На корпоративах контролювала кожен його крок, тримала за руку і ревно оберігала від поглядів його співробітниць.

Працювати вона не хотіла, подобалося їй бути домогосподаркою, незважаючи на те, що діти вже виросли, старший син незабаром закінчить школу.

Андрій намагався її влаштувати на комбінат, але вона не має освіти, а просто рядовим співробітником вона бути не хотіла.

-Чоловік начальник, грошей нам вистачає. Ну, навіщо мені працювати? – дивувалася дружина.

-Ну, хоча б для загального розвитку, для спілкування, невже тобі подобається одній сидіти вдома? Навколо он яке цікаве життя, а ти життя бачиш тільки у відпустці, та в телевізорі, – щиро дивувався чоловік.

Андрій зрозумів, що дружина не хоче працювати і більше не пропонував. Але настав час, діти розлетілися, у них свої сім’ї, а Оксана з Андрієм живуть удвох.

Вони майже не мають розмов, не мають спільних інтересів. Оксана лише часто відвідує доньку, яка має вже двох дітей, допомагає їй.

…Анастасія приїхала у своє рідне місто через двадцять років, близьких у неї немає, батьків не стало, коли вона навчалася на останньому курсі інституту, залишився лише дідусь по лінії батька.

За ним наглядала його молодша сестра. І ось не стало дідуся, він був старий, але міцний, жив довго.

Приїхала на поминки із сином. Після діда залишився будинок та машина.

Він останнім часом не їздив, застояла машина, треба її упорядкувати і перегнати до себе в місто на продаж.

Сину терміново треба було поїхати, а вона хотіла відігнати машину на техобслуговування, вирішити справи і потім поїхати додому цією машиною.

Начебто завелася вона, виїхала з гаража, їхала не поспішаючи і буквально за триста метрів від станції техобслуговування машина не потягла, зупинилася…

Анастасія вийшла з машини:

-Оце так, зовсім трохи залишилося доїхати. І що тепер робити? Дойду до СТО, може допоможуть дотягнути машину.

Але в цей час, як у фільмі, під’їхав крутий джип, водій вийшов, глянув на неї, мовчки дістав трос, підчепив.

Тож вони доїхали до станції обслуговування. Анастасія вирішила подякувати своєму помічнику, глянула йому в очі і застигла.

Перед нею стояв Андрій! Поважний чоловік, такий неспішний, витриманий, але це її коханий Андрійко!

Анастасію він впізнав одразу, коли під’їжджав до того місця, де вона стояла.

Просто одразу не назвав її на ім’я, бо бачив, вона його не впізнає. Вона стала ще красивішою, серйознішою та спокійнішою. Не те, що у школі.

-Андрій! Точно Андрій! Ось не чекала на тебе зустріти. Дякую, що допоміг. А то ця машина не їде, а я не розбираюся, не знаю, що там з нею, хай уже фахівці розбираються.

-Настя, а я тебе впізнав одразу, ти майже не змінилася, – посміхаючись, говорив він.

-Зараз я скажу Степану, нехай полагодить твою машину. Він хороший фахівець. Я йому залишу свій номер телефону, до речі, дай і твій теж. Раптом я буду зайнятий. Я таки працюю. А тебе підвезу, куди тобі?

-Та тут недалеко, ти ж знаєш, адже я приїхала на поминки діда. Машина лишилася від нього. Підремонтую і продам.

-Тоді давай зайдемо в кафе, поспілкуємося, адже ми після закінчення школи не бачилися.

Вони сиділи довго, вже з роботи дзвонили до Андрія, він вирішував по телефону справи. Розлучитися не могли, кохання повернулося. На другий день ближче до вечора Андрій заїхав за нею і знову сиділи майже до ночі. Не могли наговоритись. Андрій давно не зустрічав таку людину, яка вислухає, причому з неприхованим інтересом, може щось підказати, підтримати, йому було поряд з Анастасією тепло та затишно.

Він нарешті зрозумів, чого йому не вистачало у житті. Йому не вистачало всі ці роки її, Насті, його однокласниці, тієї жвавої та непередбачуваної дівчинки!

Щоправда вона вже не така спритна, а спокійна, розважлива та розумна. Вона могла обговорити абсолютно всі теми, у неї на свій погляд, причому слухати її одне задоволення.

Вона не нав’язувала свою думку, а так у м’якій формі доводила до відома. Він більше не хотів її втрачати…

Через три дні машина була готова, Андрій зателефонував і повідомив її. Анастасія вийшла з дому, під’їхав Андрій.

Цього вечора він залишився в неї, телефон без кінця дзвонив, він відключив. Він уже знав, що завтра його чекає важка розмова з дружиною. Він більше не хоче втрачати Анастасію, він запропонує їй заміжжя і поїде з нею, інакше Оксана не дасть їм тут життя.

Оксана вже все розпитала, їй сказали, що бачили кілька разів її чоловіка у кафе з гарною жінкою. У тому кафе, де вони сиділи працює якраз колишня однокласниця Тетяна, вона й розповіла Оксані.

Коли Андрій приїхав додому, вона одразу ж видала:

-Ну що, старе кохання не забувається? Я завжди переживала, що ти зустрінеш цю Настю. Добре, що всі ці роки її тут не було. Ти що, думаєш, я просто так віддам тебе їй. Я у десятому класі терпіла, а тепер ти мій законний чоловік. І нікуди від мене не дінешся, розлучення тобі не дам.

Вона сварилася… Андрій вислуховував усе мовчки. Потім зібрав деякі свої речі у сумку та вийшов із квартири.

Андрію та Анастасії багато довелося вислухати на свою адресу. Але ніщо не змогло зупинити Андрія. Він казав Анастасії:

-Головне розлучитися. А найголовніше, що ми з тобою любимо одне одного.

Минув час. Андрій із Анастасією живуть у неї. Андрій включився у бізнес, розвантажив дружину, таки жінці не варто так навантажуватись. Чоловічі питання має вирішувати чоловік.

Він любить свою дружину, у них сильні почуття і вони дуже делікатно ставляться один до одного. Анастасія дає можливість чоловікові і з друзями відпочити, і побути на самоті, якщо йому так хочеться.

Його дружина мудра, у неї вистачає розуму завжди зрозуміти ситуацію та прийняти правильне рішення.

Андрій не живе, він ширяє на крилах кохання, він здобувач, а дружина займається господарством.

Але буває, що на Андрія находить «кураж» і він запрошує додому друзів, садить всіх за стіл і Настю теж, і готує якусь дуже вишукану італійську страву…