– Познайомся, Славко, це моя мама! Мамо, це мій хлоп…

– Христина не встигла домовити, як мати швидко підскочила до її молодого чоловіка і мало не в обличчя засунула йому руку для знайомства.

– Славко, дуже приємно! Ви такий симпатичний хлопець… – єлейним голоском сказала мама Христини.

– Дякую, взаємно!

Молода людина переступила через поріг і поцілувала тильну сторону долоні Анастасії Ігорівни.

– Оце манери! – щиро здивувалася жінка.

– І де ти тільки таких знаходиш, Христино?!

– А вони самі знаходяться, правда, Славко?

– Христина, посміхнулася і поклала руку хлопцеві на плече.

Хлопець підморгнув дівчині.

– Ну що це я, як погана господиня?! Проходьте, скоріше проходьте, вечеря вже на столі!

Анастасія Ігорівна повела хлопця на кухню. Христина швидко скинула верхній одяг і поспішила за ними.

Увійшовши на кухню, дівчина була вражена різноманітністю страв на столі.

– Ого, мамо, нічого собі, як ти дала джазу! Ти ж зовсім не любиш готувати.

– Ну чого ти одразу: не любиш готувати? – передражнила доньку Анастасія Ігорівна. – Може, й не люблю, але заради дорогих гостей схотілося постаратися.

– Анастасія Ігорівно, все це так чудово пахне… Дякую вам величезне, навіть не знаю, навіщо ми купували торт…

– Ну, до тортика ми ще дійдемо! – засяяла жінка. – А поки сідайте, я зараз ігристе дістану.

– Ігристе? — перепитала Христина.

– Але ж ти не любиш, коли я підіймаю тости…

– А тобі ніхто не пропонує! Ти ще маленька, не доросла, так би мовити! Це нам із Славком можна. Так, Славко? – вона так багатозначно подивилася на хлопця, що той зніяковів, але все одно слухняно кивнув.

Потай глянувши на Христину, хлопець побачив, як їй стало некомфортно.

– Та гаразд, кому потрібні напої, коли на столі такі шикарні страви! І Христина зовсім не маленька, он вже права отримала …

Христина поклала руку на коліно хлопцю, дякуючи йому за підтримку. Парочка не помітила, яким невдоволеним поглядом простежила за цим жестом Анастасія Ігорівна.

– Та вона тільки й уміє, що зі своїми машинками возитись… Як хлопчик, їй-богу! – захихотіла жінка. — Я їй завжди казала: жінка має носити сукню, бери приклад із мене!

Анастасія Ігорівна покружляла довкола своєї осі. Одягнена вона була дійсно красиво: яскрава, бірюзова сукня з відкритою спиною відмінно контрастувала з червоною помадою на губах.

Як би пропонуючи приступити до страв, Славко взяв до рук столові прилади. Побачивши це, жінка миттєво сіла навпроти і підняла келих.

– Ні ні ні! — вигукнула Анастасія Ігорівна.

— Спершу тост!

Славко підняв келих із ігристим, як і Анастасія Ігорівна. А в склянці Христини був вишневий сік.

– За тебе, Славко!

– Почала говорити жінка.

– За прекрасного, чудового чоловіка, який з’явився у нашому житті!

Усі дружно цокнулися і приступили до страв. Христина виявилася дуже голодною: дівчині довелося пропустити обід через екзамен з водіння, тому вона поклала собі повну тарілку їжі.

Поки Славко апетитно їв, Анастасія Ігорівна уважно, з неприхованим задоволенням спостерігала за хлопцем. На її тарілці було пару листків салату, які жінка час від часу протикала виделкою.

– Христина казала, що ти на юриста вчишся, так, Славко?

– Так, за рік закінчу навчання та на роботу.

– І куди плануєш іти? Кажуть, без досвіду після вишу влаштуватися дуже важко.

З цими словами Анастасія Ігорівна поклала руку на передпліччя хлопця. Здригнувшись, Славко відклав прилади, але руку жінки не прибрав. Христина, зайнята їжею, не звернула на цей жест уваги.

– Ну… У мене у батька свій бізнес, там є юридичний відділ. Думаю, тато не відмовить мені.

– Яка краса! Це чудово! — заплескала в долоні жінка. — А Христина, мабуть, не влаштується нікуди з її освітою…

Почувши своє ім’я, дівчина відволіклася від їжі. Зробивши пару ковтків соку, вона відповіла:

– Мамо, ну скільки разів я тобі казала, що я навчаюся на біолога! Це зараз дуже популярно,… А так із біологічною освітою роботу знайду, не переживай.

– І все-таки я не розумію твого вибору, Христино, — зупинила дівчину матір.

— Ось у нас зі Славком зрозуміла робота: папери, документи… Я, до речі, працюю бухгалтером! Тобі Христина казала?

– Ні, вона якось про це не згадувала… А щодо її освіти, то вона справді зараз дуже цінується…

Христина поплескала хлопця по плечу, закликаючи “дати п’ять”. Щойно долоні парочки зіткнулися, обличчя Анастасії Ігорівни скривилося в гримасі.

– Ви такі різні… Про що ви взагалі розмовляєте, не розумію… — зробила ще одну спробу заговорити жінка.

– Ой, та багато про що, Анастасія Ігорівно, – взяв на себе ініціативу хлопець. – Про машини, культуру, музику… Ми ж на концерті з Христиною познайомилися. Виявилося, слухаємо одне й те саме, ніби під копірку! Розговорилися, сходили погуляти.

– Христино, ну скільки їсти можна! — не витримала жінка. – Ти взагалі слухаєш, що Славко каже? Про тебе каже, між іншим…

Щоки Христини вкрилися рум’янцем. Відклавши прилади, вона винувато дивилася на хлопця.

– Анастасія Ігорівно, все добре! Вона ж не їла нічого з обіду.

– Ой, що наші з тобою келихи зовсім порожні, Славко! Давай я ще ігристого наллю…

Але як тільки вона потяглася за пляшкою, то зачепила ліктем склянку Христини з соком. Сік швидко полився дівчині на штани.

– Капець! Це ж від костюма… — підстрибнула Христина від несподіванки. – Я зараз у ванну, їх замочити треба.

– Ой, звичайно, вибач мені, Христино! — заголосила Анастасія Ігорівна.

Щойно Христина вибігла з кімнати, жінка одразу вмостилася на її місце.

– Славко, тобі теж на піджак потрапило! Он краплі, зараз витру!

Взявши серветки, Анастасія Ігорівна почала відтирати невидимий сік із костюма хлопця.

– Анастасія Ігорівно, та на мене нічого не потрапило, все добре… — зніяковів хлопець.

– Славко… Я бачу, ти хлопець тямущий, дорослий. Скажи, навіщо тобі потрібна моя донька? – запитала жінка, продовжуючи протирати костюм хлопця.

– Як навіщо? — щиро не зрозумів Славко. — Я люблю її, маємо серйозні плани.

– Ти ще скажи, що вона тобі через схожі уподобання в музиці сподобалася! — засміялася Анастасія Ігорівна, кинувши чергову серветку на стіл.

– Мамо, а де всі миючі засоби? — почувся голос Христини з ванної кімнати.

– На верхній полиці у ящику чи під раковиною знизу… Не пам’ятаю! – Жінка поклала руку на коліно Славка і перейшла на шепіт. — Але ж на одних інтересах довго не протягнеш, жінка має вміти нагодувати, розслабити зрештою…

– Анастасія Ігорівно, що ви робите? – хлопець інстинктивно позадкував назад.

– Христина вона ж… як хлопчик: машинки та штани. Вона тобі швидко набридне, розумієш?

– Як ви можете говорити так про свою дочку?

– Вона ще молода, нехай навчається на якихось наївних хлопчиках. А ти, я дивлюся, хлопець перспективний, серйозний зовсім не по роках … Тобі і дівчина потрібна під стать!

– Ви… Ви що, пропонуєте…? — осяяло Славка, та так, що він не зміг стриматися.

– Ну і сказав ти звичайно! Дуже некрасиво… — розпливлася у сяючій посмішці жінка. — Не пропоную, я ж не товар таки… Ти приходь, коли Христина на навчанні буде, там і подивишся, якою має бути справжня жінка.

Анастасія Ігорівна поправила комір у піджаку хлопця та присунулася до нього ще ближче. Наступного разу жінка потяглася до одного з кучериків Славка та пальцями почала грати з ним.

– Мамо, я так нічого і не знайшла… Що тут відбувається? — вигукнула Христина, яка побачила цю неприємну картину.

– Ой, Христино, ти так швидко… Вже знайшла мило? – Жінка різко відсторонилася від Славка.

– С… Славко… — голос дівчини затремтів.

– Христино, це не те, що ти подумала… Я правда нічого не… — почав виправдовуватися хлопець, але зрозумів, що зробив цим велику помилку.

Дівчина вибігла з кімнати, вся в сльозах. Хлопець стурбовано поспішив за нею. І лише Анастасія Ігорівна переможно підняла келих із ігристим, відзначаючи перемогу над черговим «незручним» залицяльником її дочки…

КІНЕЦЬ.