Близько року тому я вийшла заміж. Мені 25, Вані 28. Обидва працюємо, перед весіллям накопичили грошей на житло. Але вийшло так, що іпотеку нам не схвалили, хоч ми молода сім’я. Тому поки що живемо на орендованій квартирі.

За місяці нашого сімейного життя чоловік дуже змінився. До весілля Іван був працьовитим хлопцем, підприємливим, активним. А зараз він немов коріння пустив у диван. Ваня пояснював мені це тим, що коли на весілля заробляв працював без вихідних, сильно втомився та вигорів. Я поставилася з розумінням, не чіпала чоловіка.

Начальник теж зрозумів його і дав відпустку на місяць одразу після весілля. Коли відпочинок закінчився, Ваня одразу взяв лікарняний. А потім перевівся на інший режим праці: лише кілька днів на тиждень.
– Я відновлюся, відпочину і знову працюватиму.

Але цього не сталося. Пару місяців Ваня працював у такому режимі, а потім повідомив мені, що звільнився.
– А що, у нас ще іпотечні гроші є? Ти добре заробляєш. Поживемо поки що так. Чи ти за мене тільки через гроші вийшла?

Звичайно, я вийшла заміж з кохання, а не через якісь гроші. Якщо чесно, чоловік отримував менше за мене. Ніколи мене це не хвилювало. Я ж не думала, що доведеться самій тягнути нашу маленьку сім’ю!

Іпотечні гроші швидко танули. Коли в нас залишилося двацять тисяч, я спитала чоловіка:
– Ваню, ти збираєшся на роботу виходити? Накопичень майже нема.
– Звичайно.

Але він нікуди не пішов, нічого не став робити. Посилався на погане самопочуття, потім заявив, що загруз у депресії. Недуга, однак, не заважали йому їсти чипси та запивати їх пивом. Я не розуміла, що відбувається. Розмови у нас не виходило.

– Вань, треба виходити на роботу. На що ми житимемо, якщо грошей немає?

– Ну, ти ж працюєш, як це – грошей нема?

– Я не можу сама забезпечувати нас обох.

– Віка, ну, відчепись, сказав же – вийду скоро. Ти не бачиш, що мені й без твоїх причіпок погано?

Ще через два місяці грошей у нас не залишилося. Трималося все лише моїй зарплаті. Я не знала, що робити. Чоловіка кохаю, готова з багатьма мінусами змиритися, але це вже ні в які ворота. Вдома він майже нічого не робить. Лише сміття виносить іноді.

Йому дуже сподобалося ледарювати. Ні я, ні батьки Вані не могли достукатися до чоловіка. У мене залишався останній варіант.

І я обдурила чоловіка. Сказала, що чекаю дитину. Моя остання надія була на те, що заради майбутнього малюка він таки встане і піде нарешті на роботу. Ми всі втомилися від цього: батьки чоловіка потихеньку передають нам продукти та роблять різні натяки, я взагалі в постійному стресі.

Але реакція Вані виявилася зовсім не такою на яку я очікувала. Спочатку він ніби зрадів, обійняв мене і довго розміркував на тему спадкоємця. Але про роботу жодного слова не сказав. Мені довелося самій натякати:

– Вань, на малюка дуже багато грошей треба. Ти не уявляєш, які на дітей витрати. Одяг постійно купувати, ліки, дитячі продукти.

– Так, це влипли ми з тобою, – чоловік задумливо почухав потилицю, і на цьому все.

Це було позавчора. А сьогодні він повідомив мені такі новини:

– Слухай, Віка. Я подумав. Ми ще не готові до дитини.

– Чому це?

– Ну, ми ще зовсім молоді. Світ не подивилися, не нагулялися до пуття…

– І що ти пропонуєш?

– Аборт.

Тут я вже не витримала і почала сваритися. Звинувачувала чоловіка в лінощі, егоїзмі, без совісті. Насамкінець я просто розплакалася. Сама не краще! Обдурила його.

Якщо чесно, чоловік то він хороший. Ніколи на мене навіть голос не підвищував. І до весілля працював, балував сюрпризами, подарунками. Був уважний, дбайливий. Я хотіла б повернути того Ваню, але не розумію, як це зробити. Навіть дитина його не простимулювала!

Кохання моє так і не згасло. Мені з ним добре – затишний, лагідний. Обіймає мене, підтримує. Але все це – до того моменту, як я нагадаю про роботу. Вже дійшло до того, що мені соромно за себе. Що я якась дурна – не можу зрозуміти свого чоловіка.

І тепер не знаю, що робити. Ми нікуди не рухаємося – ні до житла, ні до малюка. Чоловік на роботу не збирається. А я не можу від нього піти – шкода, адже пропаде без мене. І ще неясно, що робити з моєю вигаданою вагітністю. Заплуталася я загалом.

КІНЕЦЬ.