Якщо чесно, мені не дуже щастило в особистому житті. Подружки давно у шлюбі, пишаються своїми милими малюками та діляться одна з одною рецептами, а я у свої 27 все ще в активному пошуку.

Старші члени родини та “добрі” сусідки пенсійного віку щиро вважають своїм обов’язком запитати, коли я вийду заміж і натякають, що годинник цокає. Я б і хотіла змінити ситуацію, але зустрічатися з першим ліпшим, а тим більше жити з ним зовсім не хотілося.

Якось я пішла зі своїм колективом на новорічний корпоратив. Вечір вийшов дуже веселим. Було багато конкурсів, веселі ведучі. Ми співали, пили та танцювали, загалом свято вдалося. Напевно, того вечора алкоголю було забагато, бо вранці, коли я прокинулася, перше, що побачила, був костюм одного з аніматорів, що лежав на кріслі.

Виявилося, Олексій, який підробляв на нашому корпоративі, вирішив проводити мене додому. І лишився. Незвичайне знайомство поступово переросло у яскравий роман. Вже через два місяці мені здавалося, що я нарешті зустріла того самого, єдиного і найкращого чоловіка.

Звичайно, ми вирішили жити разом, адже розлучатися навіть на хвильку зовсім не хотілося. Тоді ми обоє жили з батьками, тому Олексій запропонував знайти для нас гарну квартиру. Буквально через тиждень мій коханий, широко посміхаючись, сказав, що знайшов чудове житло неподалік моєї роботи, щоб вранці я могла поспати довше.

Мене трохи збентежила ціна оренди, яку треба було платити за стару тісненьку квартиру без ремонту. Дорогувато, звичайно, але Олексій старався, дбав про мене. Звісно, я погодилася, і ми переїхали.

З початку спільного життя ми вирішили всі витрати ділити порівну. Мені здавалося, що це справедливо.

Все частіше ми почали говорити про майбутнє, планували одружитися та створити родину. Льоша сказав, що весілля нам не потрібне, немає сенсу викидати гроші на вітер.

Набагато важливіше зібрати гроші на перший внесок на житло, щоб наші майбутні діти не поневірялися разом з нами по орендованих квартирах. Я дуже пишалася тим, що мій коханий вже зараз дбає про майбутнє сім’ї, і щосили намагалася йому в цьому допомогти.

Жили ми на мою зарплату, а Олексія відкладали. Щомісяця я віддавала йому половину суми на оренду житла, купувала продукти та одяг. Навіть іноді виходило трохи відкласти, і я раділа, що наша мрія стала ще ближче.

Чи варто говорити, що жили ми в режимі суворої економії та нічого зайвого купувати собі не дозволяли.

Якось Льоша не прийшов додому ночувати. Я збожеволіла від занепокоєння, багато разів дзвонила йому, але його телефон був недоступний. Шукала його у друзів та батьків, але ніхто не знав, куди він зник.

Через два дні після зникнення Льоші у двері зателефонували двоє чоловіків у строгих костюмах. Виявилося, що це судові пристави, які шукають мого цивільного чоловіка. Вони показали документи, в яких йшлося про те, що Льоша взяв великий кредит у банку, який не повертає.

Я нічого не розуміла. А потім згадала про гроші, які понад два роки ми відкладали на квартиру. Вирішила знайти номер рахунку, на якому лежать відкладені гроші, щоб сплатити заборгованість за кредитом.

Усі документи Олексія лежали у великій теці, яку я ніколи не відкривала. Жодних банківських документів я не знайшла, проте виявила дарчу на квартиру, в якій ми разом жили, на ім’я Олексія.

З дарчої я поїхала до батьків Льоші, щоб нарешті зрозуміти, що відбувається. Виявилося, що два роки поспіль я оплачувала половину суми оренди за квартиру, яку бабуся подарувала Льоші ще 5 років тому.

Чоловік, з яким я мріяла створити сім’ю – ігроман, який жив за мій рахунок, а свою зарплату спускав на онлайн-казино. Батькам брехав, що азартні ігри у минулому, але, мабуть, знову взявся за старе.

Мені було дуже боляче і прикро, що все, у що я вірила і про що мріяла весь цей час, виявилося брехнею. Батьки Льоші говорили, що він просто хворий, що я маю його пробачити, що йому зараз потрібна допомога та підтримка. Але я не хочу його бачити, адже чоловіка, якого я щиро кохала, не було. Я вигадала його сама…

КІНЕЦЬ.