Вечір добігав кінця, а Андрія все не було. Віра стояла біля вікна, вдивляючись у темряву, сподіваючись побачити машину чоловіка. На годиннику була вже дванадцята ночі , чоловік не з’явився.

Дзвонити свекрусі серед ночі не хотіла. Телефон чоловіка завзято відповідав: – «Абонент не відповідає або тимчасово недоступний»

Що робити, як бути? Вона стала обдзвонювати «швидкі». Ніде його не було.

Ніч минула без сну. З першими променями сонця вирушила до дільничого.

– Пані, вашого чоловіка скільки немає вдома? – запитав він.

– Вчора не прийшов, такого ніколи не було, – сказала Віра.

– Через три дні приходьте, – закінчив розмову чоловік.

Вся в сльозах Віра помчала додому. Зранку зателефонувала мама.

– Як справи, доню? Що нового? – сказала радісно вона.

– Андрія нема, додому вчора після роботи не приїхав. Усіх обдзвонила, ніхто не знає, що робити мати? – Віра заплакала.

Мама замовкла, мабуть, розмірковуючи, як заспокоїти дочку. Вона розуміла, що час лікує.

– Ти поспи, може, він скоро приїде, – сказала мама.

Віра розуміла, що мама має рацію, переживати і ставити собі питання: — Де він? Марно.

Уві сні їй снилася Одеса, де вона познайомилася з Андрієм. Він дивився на неї закоханими очима. Віра прокинулася вже надвечір. Телефон мовчав, Андрій не дзвонив.

До неї прийшло розуміння, що мабуть з ним нічого не сталося, він просто її залишив. Залишив їхнього сина, він пішов від них. Сліз вже не вистачало, зібравшись з духом, вона зателефонувала Сергію – найкращому другові чоловіка.

– Привіт, Сергію, ти Андрія давно бачив? – запитала Віра.

– Привіт, Віра, вчора в офісі був, а що? – здивувався чоловік.

– Він додому не прийшов, – раптом сказала жінка.

Сергій замовк, не знаючи, як сказати Вірі правду.

– Вибач мені Віро, думаю він не повернеться.

Земля поступово пішла з-під ніг Віри, як у кіно, у сповільненому темпі. Тільки зараз вона зрозуміла наскільки, вона нічого не бачила довкола.

Андрій працював начальником департаменту, іноді затримувався після роботи, іноді їхав у відрядження. Але завжди повертався. Виховання сина, дім та робота забирало багато часу у Віри. Вони вже 10 років живуть у шлюбі. За цей час кар’єра Андрія швидко пішла вгору. Від простого клерка він виріс до цих висот.

З’явилися гроші, намагався відпочивати разом із родиною на морі, дарував дружині та сину подарунки. Збоку було видно – щаслива родина.

Віра згадала, як останній рік він змінився, став частіше затримуватися на роботі, посилаючись на зайнятість. Рік тому купив великий заміський будинок. До роботи Віра добиралася на годину більше, але свіже повітря та гарна школа для сина компенсували всі незручності.

Став частіше залишатися у міській квартирі. Усі ці випадки Віра списувала на втому чоловіка.

Ідея з’їздити на квартиру у місті прийшла раптово. Вона швидко зібралася, син вже спав. Доїхала швидко. Увійшовши до квартири, було видно, що там хтось був. Чайник ще не охолонув.

Вона вийшла з квартири та поїхала до сина. Більше сумнівів не було. Вона відправила йому смс: – Я все знаю, додому не приїжджай, на розлучення подам сама.

Через день зателефонував водій чоловіка:

– Віра Максимівна, я приїду за три години, зберіть речі Андрія Дмитровича.

Вона зібрала його сорочки та інші речі. Валіза стояла біля дверей. Водій мовчки забрав чемодан, Віра не стала його ні про що питати.

Чому так сталося? За що він так вчинив із нею? Вона вже не переживала через ці питання, вона не знала, як усе це пояснити синові.

Віра відправила смс чоловікові:

– Не будь боягузом і сам все розкажи синові, він переживає.

****

Андрій не дзвонив і не приїжджав рік. За рік він подзвонив Вірі:

– Вибач мені Віра, вибач. Я був не правий. Зробив помилку. Ти приймеш мене?

– Ми навчилися жити без тебе, не повертайся, – спокійно сказала жінка і поклала слухавку.

Вірі, звісно, ще знадобилося трохи часу, щоб пережити зраду коханої людини. Але з часом вона змогла зробити це. Згодом Віра зустріла Віктора, який виявився хорошим, люблячим, щирим чоловіком, який став надійною опорою жінці і хорошим батьком для її сина. Вона одружилася вдруге, і зараз чекає на поповнення в сім’ї.