З чоловіком у шлюбі вже 8 років, є діти. І я зовсім недавно дізнаюся, що він мене соромиться. Це було нещодавно, два дні тому він мені повідомляє про те, що в одного чоловіка замовив річ (будь-яку, не в цьому суть), а у цього чоловіка, дружина, вона однокласниця мого чоловіка.

І 24 числа ввечері він мені каже, що вони хочуть приїхати до нас у гості до села. Я говорю, що нехай приїжджають.

Тут він каже, що вони вчора нас звали у гості (тобто, я навіть була не в курсі). Я питаю: а що ти їм сказав? Відповідь мене вразила, чоловік їм сказав, що соромлюся.

Я йому говорю: «ти нормальний, навіщо так було говорити, я не соромлюся». Виходить, у селі я соромитись не буду? Він сказав, що в селі я вдома та господиня.

Чесно, ось я представила це “ми не прийдемо, тому що у мене дружина соромиться”, нормально? Що взагалі люди про мене подумають? Що я дикунка якась?

А коли в гості вони приїдуть до нас, як мені бути? Як поводитися? Ну не хотів він йти, але навіщо мене так підставляти!

Та й якщо я припустимо, і соромлюся, ну не повинен він взагалі це говорити, повинен якось підтримувати мене, а тут так підставити. Я все думала, чому він не сказав щось інше, саме акцент поставив на мені.

І я згадала минулий рік. Літо, його сестра приїжджала з її чоловіком Пашею та дітьми до нас у гості до села. Чоловік дружини постійно мене чіпляв, повз пройдеш щось та ляпне, як ніхто прикольнеться, мені було так це не приємно, але я стримувалася і як би посміхалася у відповідь (захисна реакція була) хоча все всередині кипіло так, що хотілося висловити все, але вони гості я нічого не говорила.

І зауважте, я Паші взагалі ніяких знаків не подавала, я намагалася якось обходити стороною, хотіла чоловікові сказати своєму про це, але не встигла, бо вони разом завжди були (працювали, до магазину їздили).

Коли Паша починає жартувати з мене, мій чоловік стоїть спокійно, дивиться на все це, і дивився на мене такими очима, що я не розуміла його погляду (ніби я в чомусь винна). І потім він мені видає, що на кшталт я подаю якісь знаки (хоча їх не було з мого боку, я не та людина, щоб фліртувати з іншими чоловіками).

Що ось, наприклад, Паша розповідає історію смішну (усі сміються, ну і я теж), а чоловік мій у цей момент так уважно дивився на мене, що я реально думала про себе, що я роблю не так. Отож він мені таких слів наговорив, що я посміхаюся.

Я кажу, що якщо в розмові так усі сміються і я сміюся тому, що правда смішно, що тут такого? Мені що плакати?

Чи сидіти з сумним обличчям, намагаючись себе стримувати від сміху? Він почав мені говорити, що типу я на нього не так дивлюсь, і ще багато претензій.

А я йому сказала: «що ж ти, коли він підсміювався з мене, ти жодного разу йому рота не закрив, жодного разу за мене ти не заступився, стоїш і дивишся спокійно, винною мене приплітаєш, а не його?».

Він казав мені, що типу йому соромно за мене. Але я чогось такого забороненого взагалі не робила, щоб йому було соромно?

Що відбувалося у мене всередині, коли з мене насміхаються, ніхто не знає, але після таких слів чоловіка, я дійсно не витримала і пішла в кімнату, і плакала, бо настільки було важко і боляче, що все я терпіла ці глузування. А в результаті ще й винною залишилася, що і чоловік щось нічого до пуття не розібрав, а відразу почав неприємні слова мені говорити.

Усередині все роздирало від болю, після цього я уникала цього Пашу, мені ні з ким не хотілося спілкуватися. Навіть обідати я не прийшла. Була з дітьми.

А потім чоловік приходить і каже: а чого ти тут на вулиці, а не з нами? Я починала говорити, що дихаю свіжим повітрям.

Я не хотіла йти, але він узяв за руку, і силоміць повів у будинок. І як би не хочеться їхати в село, якщо вони знову вирішать до нас приїхати.

І ось ця історія мені нагадала, що чоловік мене соромиться. Нас запросили в гості і ні якось відмовитися самому (якщо він сам не хотів йти) не приплітаючи мене, так він узяв і все звалив на мене, нібито я соромлюся.

Дуже мені це стало неприємно. І хоча він подзвонив би і повідомив би мені, що нас покликали, ввів би мене в суть справи, а це повідомив лише наступного дня ввечері.

Я вже починаю думати, що я якась не така, коли соромиться, комплекс, чи всередині з’являється, і як з цим боротися не знаю. І до речі, до заміжжя з його друзями одними (пара чоловік та дружина) спілкувалися, ходили на природу.

А вже давно ні з ким не бачилися, він і не запрошує, мабуть, соромиться мене. І за весь час життя з ним, реально, він не запрошував нікого до нас, зі своїми друзями він мене не знайомив.

Допоможіть порадою, будь ласка, як мені бути? Як поводитися перед тими людьми, перед ким він мене підставив, якщо вони приїхати вирішать до нас у село і хотілося думку послухати вашу, чому він не знайомить мене зі своїми друзями?

КІНЕЦЬ.