Мої батьки розлучилися, коли мені було 20 років. Батько зустрів іншу жінку, і після появи онуки пішов із дому. Я намагалася поговорити з ним, але він нічого не хотів слухати.

Його нова дружина – Тамара – робила спроби порозумітися зі мною. Вона іноді телефонувала мені та починала співати солов’ями. Я слухала її брехливі промови, але крапку в нашій «душевній» розмові поставила її фраза: «Оля, я люблю тебе більше, ніж своїх синів».

Я, яка геть не переносила лицемірства, не змогла більше навіть розмовляти з цією жінкою. Мене починало вже нудити, коли тільки загадувала її ім’я.

Потім ми з чоловіком поїхали до іншого міста, і я довго нічого не чула про цю Тамару. З батьком ми підтримували зв’язок лише телефоном.

Через пів року Тамара та мій тато розписалися. До речі, лише офіційних шлюбів у неї до зустрічі із моїм батьком було п’ять. Тепер це була повноцінна сім’я, в якій крім «молодят» були присутні двоє дорослих дітей Томи від першого та другого шлюбу.

Молодший Геннадій був тихим і поступливим, він швидко порозумівся з моїм батьком. Старший же Ілля не вирізнявся бажанням спілкуватися з новим чоловіком своєї матері. Він постійно хамив, справа доходила навіть до бійки.

Якось мені подзвонив дідусь. Він плакав у слухавку, я не одразу змогла зрозуміти, що сталося. Виявилося, його обікрав Ілля. Подавати заяву до поліції дідусь не хотів, боявся, що батько образиться. Адже «родичі хоч якісь», – у його голосі було стільки болю і розчарування.

Попри образи, які я відчувала до батька, я продовжувала з ним спілкуватися. Я була поряд, коли він лежав у лікарні. Я лаялася з його новою дружиною, коли вона відмовлялася доглядати його в післяопераційний період. Загалом, я завжди була з ним на зв’язку, хоч і жили ми в різних містах.

Батько пішов з життя несподівано. Після операції він рідко виходив із дому. Лікарі категорично заборонили йому вживати спиртні напої, а “добра” Тамара робила йому настоянки.

Якось батько подзвонив мені.

– Як гадаєш, настоянка з лаврового листа допоможе від моєї хвороби? Мені Тома каже пити її.

– Мою думку ти знаєш. Жодного спиртного. А ти з лікарями радився?

– Так, вони кажуть не страждати нісенітницею, а довіритися офіційній медицині.

– Ти сам відповів на своє запитання.

А потім бата не стало. Я так і не отримала виразної відповіді від Тамари на запитання про те, як це сталося. Зрозуміло, що слабке здоров’я, ніякого догляду, недотримання рекомендацій лікаря зіграли свою роль. Але мені хотілося б знати більше.

Після церемонії прощання до мене підійшла сестра батька. Вона сказала мені, що за чутками дім тато заповів Іллі.

– Не може цього бути. Він же свого часу бив батька, обікрав дідуся. Та не може бути, чутки це все.

– Ти, Свєта, уточни все. Люди не будуть даремно базікати, – намагалася переконати мене тітка Валя.

За кілька тижнів тітка зателефонувала мені та запитала, чи зайнялася я питання зі спадщиною. Мене й саму почала мучити цікавість, тому я поїхала до юриста.

Коли я читала заповіт, сльози просто лилися з очей. Я не змогла їх стримати, побачивши рядки про те, кому дістанеться будинок.

«Як же так, тату!», – думала я. Будинок, де пройшло все моє дитинство, тепер належатиме не мені? Він дістанеться Іллі, який стільки зла тобі завдав? Я не хотіла в це вірити.

Я подзвонила Тамарі.

– Як так вийшло, що батько все заповідав вашому синові? Вони ж постійно лаялися!

– Ну, хто тобі сказав, що вони не ладнали. Вони дружили, – незворушно відповіла ця жінка.

– Я не вірю жодному вашому слову. Я подаватиму до суду, щоб опротестувати цей безглуздий заповіт!

– Марно, дівчинко моя! У мене є записка, де батько пише про те, що ти його знати не хотіла, ніколи не дзвонила, не приїжджала.

Виходить, ця безсовісна дамочка про все подбала заздалегідь. Навіть записочку підготувала на випадок, якщо спробую опротестувати заповіт. «Але я все ж таки спробую це зробити», − вирішила я.

Потім був суд, тож мені знову довелося зустрічатися з Тамарою. Тривав він довго, але я його таки виграла. Заповіт визнали недійсним, тому що складений він був у той момент, коли батько не міг керувати своїми діями, оскільки приймав сильнодіючі лікарські засоби.

За рішенням суду будинок розділили між мною та його дружиною. Тамара довго кричала, вона залишилася, м’яко кажучи, незадоволена рішенням суду. У результаті я віддала половину вартості будинку Тамарі зі своїх власних накопичень. І сподіваюся, що тепер мені більше не доведеться зустрічатися з нею.

КІНЕЦЬ.