– Мамо, досить мене повчати, я сама розберуся! – вигукнула Поліна. – І взагалі, що ти зможеш мене навчити? Ви самі з татом розійшлися, не змогли вжитися, бо ти до всіх любиш докопатися!

Та й тато наш теж зі своєю рибаловлею всіх дістав. У цьому сенсі може і правильно ти до нього сварилася, що заробити нормально не може. Йому б тільки рибу ловити!

Але все одно, мамо, ти даремно його відпустила. Неодруженого мужика напевно швидко хтось прибрав і одружив із собою!

А ти тепер, мамо, будеш нам з Миколою розказувати, як ми живемо неправильно. І взагалі, потерпи трохи, ми скоро переїдемо!

Поліна не почала навіть слухати, що їй відповість мама, і вискочила з кімнати.

Наче хтось винен, що в них з Миколою недомовки.

Виставила її якоюсь недолугою, ніби вона до них усіх зверхня була. Віра Іванівна навіть і не думала, що вона така збоку виглядає.

І взагалі, те, що Поліна їй погарячкувавши сказала, дуже здивувало Віру Іванівну.

З чого раптом вона вирішила, що батько одружився? Може, знає щось і мовчить? Адже вони з колишнім чоловіком майже рік розлучені і зовсім не спілкуються.

На ранок Віра Іванівна вирішила поїхати на дачу, зайвою себе тут відчула.

Коли вони разом із Сергійком жили, Поліна так не виступала.

Віра Іванівна склала собі продуктів на кілька днів і пішла на залізничну станцію.

Електричка їде дві години, потім маршруткою до села, а далі недалеко вже. Вони із чоловіком часто взимку на дачу їздили. В них там гарно і лісок є і річечка.

Віра Іванівна і пічку вміє розтопити, і води є запас, впорається. Та й зима вже відступила, сонце пригріває на повну силу.

А молодь нехай без неї мириться, у цих справах третій зайвий. Зять у неї хороший, а вона розумна теща…

…З самого вечора Віра Іванівна розтопила пічку, тепло стало.

А вранці у вікно визирнула і очам своїм не повірила. Ось тобі й маєш, розумна яка вона! Вода в річці піднялася і залила невеличкий місток… А в неї їжі з собою небагато, пішки дуже далеко, а підвезти нема кому. І взагалі на роботу треба ж у понеділок…

Стала вона Поліні дзвонити, а та сміється, видно вже помирилися:

– Мамо, не хвилюйся, ми щось з Миколою придумаємо!

А ближче до вечора на дачах ще й електрику відключили.

Оце вона втрапила!

Пів ночі Віра Іванівна не спала, свічку запалила, й думала.

Отак тепер і буде вона одна, а все чимось незадоволена була!

Сергій правда теж не янгол, але не такий уже й поганий…

Зараз їй спогади чомусь підсовували тільки хороші, що в них було.

А погане забулося, ніби його й не було!

Вранці, як тільки розвиднілося, почувся звук машини. Віра Іванівна визирнула у вікно – на тій стороні річки машина якась зупинилася. Але хто – погано видно.

Людина витягла щось із багажника, спочатку вона не зрозуміла, але потім побачила – так це він човен насосом надуває.

Сам у човен сів, сумки туди затягнув і на веслах переплив річечку. Витяг човен на берег, випростався і Віра раптом зрозуміла – так це ж Сергій! Чоловік її колишній!

Швидко одяглася, вибігла, а він побачив її,

– Привіт, Віро, а я тобі допомогти приїхав. Поліна подзвонила, що ти тут без продуктів, одна, а місток ще не скоро зроблять. Весна видно буде бурхливою! – І дивиться на неї вичікувально.

Відтягли вони сумки з їжею, обидва себе якось незручно відчувають, як школярі, які нашкодили. Віра до річки обернулася і від того, що побачила… Не стрималася.

– Сергію, ну ти як завжди! Човен поплив, ти що ж його так залишив!

– Віро, як же ж мені тебе не вистачало з твоїм бурчанням! – несподівано полегшено розсміявся Сергій. – Поплив і гаразд! Тепер ми з тобою з тиждень можемо миритися, вода все ще піднімається!

Увечері в напівтемряві, при тьмяній свічці колишній чоловік здавався Вірі дуже симпатичним.

Електрику так і не дали, а запасу палива для генератора не було. У цьому весь її Сергій…

– А тут я згадав, що в гаражі під будинком щось для риболовлі забув. Ми з хлопцями вже збираємося, весною риба голодна, добре ловиться! – Сергій став їй про риболовлю розповідати, та так самозабутньо!

Віра навіть здивувалася – вперше її ця тема не дратувала.

– А хочеш я тебе з собою на рибаловлю візьму? – раптом запропонував Сергій, побачивши, що Віра його з цікавістю слухає.

– Ну ні, щоб потім казали, що я чужого чоловіка пригріла? – роблено обурилася Віра.

– Якого чужого чоловіка, Віро? – здивувався Сергій. – Хто тобі таку нісенітницю сказав? Та я як дізнався, що ти тут потрапила в халепу – так зрадів!

– У сенсі зрадів?

– Ну що нарешті привід знайшовся до тебе приїхати, адже ти тоді сказала, що більше бачити мене не хочеш!

Накупив продуктів, зрозуміло, що після зими на дачі немає їжі. А ми тут з тобою тижнів на два точно застрягли!

– Ось тобі й маєш! – зробила вигляд, що засмутилася, Віра Іванівна.

Сама вона була рада, що ж тепер приховувати.

До неї ж чоловік повернувся, схоже, вони обоє тоді погарячкували. І кожен переживав зробити крок до примирення.

Дякувати паводок допоміг, тепер вони відділені від світу. І нехай він рибу ловить, робить щось у гаражі або щось робить не так. Головне, що вони разом…

А на роботу довелося зателефонувати і взяти відпустку і Вірі Іванівні і Сергію Михайловичу.

І схоже це буде їхній другий медовий місяць!

КІНЕЦЬ.