З Ірою, дружиною мого сина Вови, завжди було непросто порозумітися, тому я часто мовчала заради миру в сім’ї.

Після смерті чоловіка, коли в нашому будинку з’явилося багато місця, та ще й була хатня робітниця, наше життя здавалося нормальним.

Вова працює бригадиром, і незважаючи на скромну зарплату, ми непогано справлялися з господарством, забезпечуючи себе необхідними продуктами.

Однак Іра була незадоволена нашим способом життя: критикувала наш будинок і наполягала на сучасних зручностях, таких як ремонт у міському стилі та водопровід, які вона вважала за необхідне для того, щоб завести ще одну дитину.

Зрештою, Вова, пригнічений її вимогами, сказав їй, щоб вона сама фінансувала ці оновлення, якщо так сильно цього хоче.

У відповідь Іра поїхала працювати до Польщі, залишивши з нами 4-річного сина.

Її поїздки були тривалими, і після повернення вона тримала свої доходи в секреті, що призводило до плутанини та напруженості щодо наших колективних фінансових вкладів у витрати на будинок та ферму.

Її остаточне рішення поїхати, забравши дитину до своєї матері, стало сильним ударом.

Незважаючи на її невдоволення, очевидно, що наш зв’язок з онуком був міцним, і її вчинок залишив нас стурбованими та засмученими.

Вова тепер віддалився від неї, особливо після того, як до нас дійшли чутки про її діяльність за кордоном, що ще більше ускладнило ситуацію.

Я задумалася про справжню цінність грошей у сім’ї та вплив зовнішніх факторів на наші відносини.

Тому й не можу зрозуміти: чи є якийсь вихід з цього сімейного розладу?

КІНЕЦЬ.