Почну з того, що мій син одружився і взяв собі за дружину жінку, яка старша за нього на 10 років. Мені такого не збагнути! Я молодша за свого чоловіка на п’ять років, так він завжди був мені надійною опорою та захисником.

Ви тільки уявіть: коли мій син ще ходив до школи, його майбутня дружина вже була дорослою заміжньою жінкою! Так-так, мій син у неї другий чоловік. Так ще від першого шлюбу у неї дитина є — донька.

Звичайно, я це одруження не схвалила, попри те, що син із захопленням розповідав, яка його Даша гарна, як вона його кохає і як він кохає її. Намагалася я його відмовити, але не вийшло. Все одно вони побралися.

На весілля я, звичайно, прийшла, але серце стискалось. Коли мені дали слово привітати молодих, я нічого про його обраницю не сказала, тільки побажала своєму синові терпіння.

А дружина його всіляко намагалася зі мною потоваришувати. У гості кликала, дочку свою мені підсовувала, ніби вона тепер моя внучка. Але мені не потрібні з нею ці стосунки. Якщо вона захомутала мого сина, то я, на відміну від нього, не в рожевих окулярах.

Якось я її прямо запитала:

– Що ти знайшла у моєму синові? Він тебе набагато молодший, він тобі як дитина. Що ти йому можеш дати? Материнське кохання йому не потрібне, у нього вже є мама.

– Ваш Денис, попри вік, досить доросла людина, — відповіла мені невістка. — Він добре знає, чого хоче від життя. Саме цим він мене підкорив. Він готовий брати на себе відповідальність за сім’ю.

– За сім’ю — ти маєш на увазі себе і свою доньку? – Запитала я.

– Так, – відповіла вона. — У них із Тіною чудові стосунки. Вона його татом називає, і йому це подобається. Вони сумують один за одним, коли Денис у відрядженнях.

У цьому вона, звичайно, має рацію. Мій Денис так прикипів до цієї Тіни – своєю рідною дочкою її вважає.

За рік Даша народила йому сина. Мого рідного онука. Тепер я стала часто заходити до них у гості — на поклик серця, а не на примус, як раніше. Ось тільки невістці не подобається, що я гостинці приношу тільки своєму внучку Саші, а її доньку Тіну ігнорую.

Ну а чому я маю її любити або хоча б навіть вдавати, що люблю? Вона мені чужа людина, не рідна кров. Зрештою, у неї свої бабусі та дідусі є, от нехай вони її й люблять! А мене змушувати нема чого!

Щоправда, син якось намагався поговорити зі мною з цього приводу.

-Тіна ображається, коли ти приходиш до нас у гості, а їй нічого не приносиш, — сказав він мені.

— Ти її взагалі не помічаєш, а вона потім плаче.

– Ну, то нехай її мати розбереться з психікою дитини, — відповіла я. — Я їй не бабуся, і вона це знає. І нема чого тут плакати.

– Ну ти можеш бодай заради пристойності й Тіні щось приносити, — продовжував син.

– Тобі не складно, а їй буде приємно.

– З чого це мені не складно?! – обурилася я. — Не збираюся я витрачати гроші на чужу мені дитину. Нехай про неї її мати дбає. Ну і ти теж, якщо хочеш, а мене не примушуйте йти всупереч серцю!

На тому наша розмова тоді й закінчилася. А потім, за кілька місяців, мене запросили на день народження до Тіни.

Я не хотіла йти, та син наполіг. Сказав, що цього щасливого дня хоче бачити всю сім’ю в зборі. Мені приємно, що він мене теж своєю сім’єю вважає, та це й зайва нагода побачитися зі своїм онуком.

Загалом прийшла я. Там були ще батьки Даші. А з боку її колишнього чоловіка — бабусі та дідуся Тіни — як не дивно, не було. Виходить, і їм онука не потрібна. Але це вже не моя справа.

Всі вітали Тіну, а мені було не до веселощів. Я вже казала, що вона для мене — чужа дівчинка, тож ніяких почуттів не викликає. Я все більше намагалася Сашку приділити час. А мене, як на зло, всі просили щось побажати Тіні. Ось я й не витримала.

– Я не хотіла своєму внучку Сашку такого «щастя», — сказала я.

– Про що це ви? – Запитала невістка.

– Ну як же, — продовжувала я, — адже йому тепер все життя любов батьків із нерідною сестрою ділити.

Від цих моїх слів всі очманіли. Сват зі свахою взагалі застигли у німій сцені.

А я почала подарунки діставати та розпаковувати, та не для Тіни, а для Сашка мого. Ну і що, що не в нього день народження. Він же дитина, йому також хочеться. А Тіні й так надарували.

А вона, побачивши це, чомусь розплакалася. І тоді невістка сказала:

– Я не дозволю вам кривдити мою дочку, тим більше у її день народження! Якщо не хочете бути бабусею обом онукам, то ось там двері! Ідіть, і щоб я вас у нашому домі більше не бачила!

Звісно, мені довелося піти. Але винною я себе анітрохи не відчуваю. Сказала все так, як на душі було.

Добре хоч син став на мій бік. Він мені потім розповів, що посварився з дружиною за те, що вона його матір з дому прогнала. Сподіваюся, він її переконає, і я знову зможу до свого внучка приходити. А поки що вони мені його тільки погуляти на вулиці дають.

КІНЕЦЬ.