Оля вже цілу годину шукала картину. У квартирі вони зробили ремонт, і ось зараз вона зібралася все розмістити на місця. Картина була їй дуже дорога. Її батько добре малював, а на картині була їхня невелика родина: молоді батьки та маленька Оля.

Батьків вже немає, як немає і їхніх старих фотографій, все пропало коли з їхнім будинком трапилася біда. Картина збереглася дивом. Оля взяла її, щоб підібрати рамку, а на ранок не стало батьків і їхнього будинку. Неблагополучна сім’я, яка жила по сусідству була виною.

Невелика картина завжди стояла на верхній полиці, щоб менше потрапляла на очі чоловікові. Він не любив старі фотографії, а тим паче картини із родичами, яких не стало. Оля знала це, а їй вистачало й просто подивитися на батьків. Її настрій покращувався і все погане відходило на другий план.

Оля сіла на диван. Вона не знала, де шукати. Перерито було буквально все.

Раптом гримнули вхідні двері, Михайло повернувся. Останнім часом він почав затримуватись, і навіть у вихідні йшов з дому. У суботу він і раніше зустрічався із друзями, то футбол, то просто в кафе посидіти.

Нічого дивного, якщо не вважати, що він став чепуритися перед цим. Оля помітила, що він навіть своє волосся побризкав її лаком. На її здивований погляд він спокійно відповів, що настав час сходити у перукарню. За два дні він повернувся зі стрижкою. Начебто нічого підозрілого.

Двері знову гримнули. Дуже дивно. Оля вийшла в коридор, нікого не було. Повернувся Михайло за годину.

– А ти де був? Приходив і знову кудись ішов? Годину тому я чула, як відкривалися двері.

– Ти була вдома?

– Так, але ти так швидко пішов. Що сталося?

– Нічого, просто зателефонували, і я вийшов. Хлопці просили відвезти їх за місто. Я там із ними і залишуся. Не заважатиму тобі, наводь порядок.

– А обід?

– Вони шашлики робитимуть, там і поїм. А що у нас на обід? Котлети? Поклади в контейнер, бо поки посмажать часу багато пройде. Перекусимо. Я поки що переодягнуся.

– Добре.

Оля наклала повний контейнер котлет, і Михайло швидко цмокнувши її в щоку поїхав.

Не встигли за чоловіком зачинитися двері, як Олі зателефонувала Катя, дружина одного з друзів Михайла.

– Оля, де твій чоловік?

– Повіз усіх на дачу.

– А на чию, ти не знаєш?

– А що сталося?

– Мені зателефонувала Марія. Вся у сльозах. Вона випадково дізналася, що вони поїхали з дівками.

– З якими дівками?

– З молодими, стрункими дівками! Ну, ті, які без комплексів. Зрозуміла? Ми з Марією зібралися перевірити. Ти з нами?

– Як ви хочете їх перевірити, якщо не знаєте, куди вони поїхали?

– У нас усі дачі майже поряд.

– Нічого собі поряд, п’ять кілометрів між вашими, а наша і взагалі ще далі. Ну, звичайно, якщо така справа, то я з вами. А якщо їх немає на жодній дачі?

– Тоді самі відпочинемо. Візьмемо готової їжі та пікнік собі влаштуємо. Заодно план, щоб поквитатися обговоримо. Ми до тебе за п’ятнадцять хвилин, встигнеш? Ми дітей уже влаштували, а в тебе дочка доросла.

– Встигну.

Три, можна сказати, подруги по нещастю їхали машиною за місто.

– Катя не жени. Не треба сильно поспішати. М’ясо посмажуть, а тут і ми. Сюрприз!

– Ти права. Марія, ну перестань вже плакати, зараз вони у нас плакатимуть. Приведи себе в порядок, треба виглядати на всі сто.

Перша дача виявилася порожньою. Друга також. Залишався тільки дім Михайла, що залишився йому від діда. Зовсім недавно він туди перевіз старий диван із квартири, і різний непотрібний у місті мотлох після ремонту, старий посуд, книги.

Як не дивно, але з наближенням до будинку настрій Олі піднімався. Марія теж не сумувала, а весело сміялася.

– Щось я зголодніла.

– Я теж.

– Зачекайте, дівчатка, напевно, вже готовий шашлик.

– Там ще мої котлети.

– А я ще й млинці з м’ясом йому приготувала. І салат.

– Зупиняйся. Далі пішки, щоб не помітили. Навіть тут шашликами пахне. Поїмо.

Дівчата спостерігали через кущі.

Троє чоловіків і три дівчини чекали на готовність м’яса. На столі під яблунею було багато смачного. Тут були і котлети, і млинці з м’ясом, та й усе інше, що дружини дбайливо приготували коханим чоловікам. Шашлик вже був майже готовий. Михайло поставив його прямо на шампурах у центр столу, і обійняв одну з дівчат. Дві інші пари теж обіймалися. Усі сіли за стіл, налили напої, випили, але закусити не встигли.

Три дружини стояли поряд із ними.

– Дівчата, а ну киш звідси. Це наше місце.

– Це ще хто такі? Місцеві? – Запитала одна з них.

– Встали і пішли всі три звідси. Ми їхні дружини! Пішки, дорога гарна, – Скомандувала їм Катя.

Дівчаток виставили з-за столу і зайняли їхні місця, а чоловіки мовчали опустивши голови. Треба виправдовуватися, а перед ким не знають. Начебто приїхали з дівчатками, а тут дружини.

– Налітай, дівчата, поки шашлик гарячий. Не соромтеся, тут усі свої. Хлопчики, а що у вас далі за планом? Сауна? Це добре.

– А ви чого мовчите?

– Так вони соромляться.

– А! Скромні!

– Точно. Тільки ще й дивні. Вони взагалі говорити не вміють? І апетиту у них немає. А ми поїмо. Налягайте дівчата.

Чоловіки мовчки налили, підняли чарки і хотіли вже закусити, але знову їх зупинили.

– А що це ви підняли не цокаючись?

– Так вони поминають своє подружнє життя! Поминки справляють. Не заважатимемо вам. Ми такі заходи не любимо, ми просто поїмо.

– Тут ще стільки їжі, котлети, салат шашлик. Ви же не шкода? Ми з собою візьмемо трохи?

– Мовчать, значить згодні. Я зараз у будинку подивлюсь якийсь посуд чи пакети. Відпочили, час і честь знати.

Оля пішла в будинок, сподіваючись знайти щось підходяще, щоб упакувати їжу зі столу. Між коробками з посудом та іншими речами вона знайшла картину. Ту саму, яку шукала у своїй квартирі вранці. Як вона потрапила сюди? Напевно Михайло вирішив її просто викинути. Він і так вже пропонував це зробити. Вона дбайливо взяла її, знайшла відповідний посуд і вийшла.

– Збирайте все. Ми ще вдома поїмо, бо нічого не приготували, тільки час втратили.

Три подруги швидко збирали зі столу всю їжу. Чоловіки почали обурюватись, але на них не звернули уваги. Дружини їх покинули.

***

Повернулися вони наступного дня. Михайло намагався відчинити двері, але ключ не підходив. Оля на дзвінок телефону не відповідала, але почула шум біля дверей. Значить, повернувся. Вона щойно поставила картину батьків на видне місце. Усміхнулася, відчинила двері, і швидко виставила п’ять величезних пакетів для сміття на сходовий майданчик.

– Оля, давай поговоримо. Ну, нічого не було. Що ви влаштували? Ну не будемо ми всі троє гуляти відразу. І разом. Ми окремо розмістилися б. Кожен на своїй дачі. Ну, Оля! Подумай! Вони взагалі мене поставили перед фактом. Тільки з нею познайомили.

– А мені все одно. Ти цей факт дуже мило обіймав. А де ти постійно затримувався, теж у неї? Тепер можеш спокійно відпочивати і робити все, що заманеться.

– Оля, не роби необдуманих рішень. Мені рано-вранці на роботу.

– Дякую що нагадав. Мені теж. Добраніч.

Перед Михайлом зачинилися двері. Ключа немає, речі в мішках, напевно, все м’яте. Куди йти? До друзів!

Але вони опинилися у такому ж становищі. Їх так само не пустили додому.

Три пари розлучилися. Найбільше пощастило Михайлу, аліменти платити не треба, дочка доросла. Та й ділити йому нема чого, спільно нажитого майна немає. Квартира Ольги, а в нього всього лише будинок у селі з купою мотлоху.

КІНЕЦЬ.