– Таню, а ми до вас у гості збираємось! Вже й квитки взяли! – так оригінально розпочала розмову далека родичка Тані. Мабуть, дуже далека… Бо з першого разу Таня згадати таких родичів не змогла…

Таня здивовано дивилася на трубку, згадуючи взагалі, хто це така, навіщо дзвонить і що їй треба. А найголовніше, звідки ця чужа жінка знає її ім’я.

– Хто це? В які гості?

– Таню, – жіночий голос хихикнув.

– Ну що ти?! Це ж я – твоя тітка Віра!

Таня, як не напружувалася, ніяк не змогла згадати таку тітку, але все ж про всяк випадок запитала:

– І що ви хотіли?

– Та в гості приїхати! Ти ж біля моря живеш? Ми всього на пару днів, просто Олексію – сину моєму, дуже треба…

Після короткої розмови Таня зрозуміла, що Олексій – маленький син тітки Віри потребує морського клімату і спеціалісти прописали йому морське повітря. Принаймні так говорила тітка Віра. Вона обіцяла нікого не обмежувати, прибирати за собою та всіляко допомагати. Насилу Таня погодилася, переживала, що робить все це дарма. Було в неї таке передчуття.

– Дякую, Танюша! – радісно защебетала жінка.

– Тоді ми приїдемо у п’ятницю.

Вона швидко попрощалася і поклала слухавку. Таня зітхнула і подивилася на дванадцятирічного сина Ігоря.

– Що, мамо? Знову хтось у гості їде?

– Так, якась тітка Віра, – знизала Таня плечима.

– Ти подзвони бабусі і дізнайся, хто це! – Ігор не особливо любив таких гостей, переважно тому, що ті обіцяли одне, але робили інше.

Останнім часом Таня всім відмовляла, але раз тут допомога була потрібна дитині, вирішила погодитися. Тим більше вони й приїдуть лише на пару днів.

…Тетяна купила будиночок біля моря три роки тому після розлучення та поділу майна. Вони переїхали в Одесу з сином, і майже одразу у неї виявилася купа родичів, про існування яких вона раніше навіть не підозрювала.

Спочатку Таня навіть була рада новим знайомствам і спілкуванню, але швидко зрозуміла, що багато родичів приїжджають на все готове і не хочуть навіть посуд за собою помити. А ще починають командувати, на кшталт твій будинок, ти і прибирай або купуй їжу, наприклад.

Звичайно, вона швидко припинила всі ці наїзди і говорила всім, що до неї не можна. У неї не готель. Дехто все одно приїжджав, але вона їх на поріг не пускала. Бувало й таке. Були й нормальні люди, які й допомагали та спілкувалися нормально, ось їх Таня навіть була рада бачити у себе, але, на жаль таких було дуже мало.

Зараз вона послухалася поради Ігоря і зателефонувала своїй мамі. Вона залишилася жити в місті, але приїжджала до них кілька разів на рік і відпочивала.

– Привіт, Таню, – відповіла вона на дзвінок.

– Привіт, мамо, як у тебе справи?

Вони трохи поговорили, обговорили всі справи, а потім Таня плавно перейшла на тітку Віру та її сина.

– Я навіть не знаю таких, – спантеличено сказала мама.

– Напевно, це дуже далекі родичі. Може це з боку твого батька? Я спитаю його, але мені здається, він теж не знає.

Загалом дзвінок нічого не дав, і Тані залишалося тільки чекати родичів.

Вони приїхали за два дні, як і обіцяли. Тітка Віра – досить значних розмірів жінка з хитрими очима і Олексій, який виявився не маленьким хлопчиком, а п’ятнадцятирічним хлопцем. Таня вже потім дізналася, що йому ніхто не прописував морського повітря, просто Вірі захотілося відпочити на халяву. Втім, нічого нового!

– А ви чого нас на вокзалі не зустріли?

– Це були перші слова тітки Віри. До речі, тато Тані теж не згадав цієї жінки.

– Мама не повинна цього робити, – буркнув Ігор, що стояв поруч із Танею.

Віра вдала, що не почула його слів, але кинула невдоволений погляд у його бік.

– Таня, куди можна поставити речі? Де наші кімнати?

– У вас одна кімната, – насупилась Таня, – я не маю стільки місця, щоб усім по кімнаті виділяти.

– Ось як? А нам казали, що у вас чудова, велика хата! Біля моря.

– Не знаю, хто вам це сказав! Якщо вам щось не подобається і ви будете продовжувати так само, вам краще заселитися в готель, – прямо сказала Таня. – Не хочу розпочинати спілкування з вами зі сварки.

Тітка Віра відразу посміхнулася і якось трохи підлесливо забурмотіла:

– Таню, ну що ж ти одразу виганяєш нас? Погарячкувала я, втомилася з дороги. Ходімо до хати, люба моя племінниця!

Вона перша пішла в будинок, Олексій поплентався за нею, тягнучи за собою сумки. А син Ігор подивився на Таню:

– Мамо, дарма ти їх пустила! Ось подивишся – даремно!

– Усього два дні, – постаралася Таня заспокоїти сина, а заразом і себе.

На щастя залишок дня пройшов більш-менш тихо. Віра та її син рано лягли спати, хоч перед сном і трохи побурчали, що звикли до роздільного проживання. Тетяна мала ще дві вільні кімнати, але там вона робила ремонт і не могла пустити гостей. Звичайно, ще вона пропонувала їм лягти в залі, але обидва відмовилися, і Таня вирішила, що це їхня справа і, махнувши на все рукою, пішла спати.

Ніч теж пройшла спокійно, але вранці Тетяну розбудив сильний гомін. Ледве піднявши голову з подушки вона подивилася на годинник. Час був лише шість ранку. Таня була совою і завжди сердилась, коли її будили вранці. Ігор знав це, вставав тихо і займався своїми справами. Він міг навіть піти гуляти, поки вона спала. Його друзі жили в сусідніх будинках, тому вона не турбувалася, головне, щоб він залишав записку, куди йде.

– Що відбувається? – відчайдушно позіхаючи, Таня вийшла зі своєї кімнати до зали.

– Нічого, Таню, – тітка Віра стояла посеред зали і витягала з сумки купу одягу, розкидаючи його на всі боки. – Купальник не можу знайти. Чи забула…

– А чи не можна було зробити це у своїй кімнаті? І тихіше?

– Ні, там місця мало! Та я начебто тихенько.

Виявилося, що шум йшов із двору – Олексій барабанив по залізному відру. Це він так чекав на свою матір, а та не поспішала.

– Скажіть йому, щоб перестав тарабанити. Сусіди мене не зрозуміють… – сказала Таня Вірі.

Вона невдоволено хмикнула, але гукнула синові, і той відійшов до лави, що стояла під деревом.

Таня зрозуміла, що поспати вже не вийде і попрямувала до кухні.

– Ти куди?

– Каву пити, – буркнула Таня.

– Кава це добре. Таня, мені побільше чашку і з молоком! Три цукру.

Тетяна різко зупинилася і подивилася на жінку.

– Віра, не знаю, як вас по батькові, ви приїхали до мого дому. З самого початку почали обурюватися, розбудили мене в таку рань, а тепер ще й у наказовому тоні просите каву?

– Ну, взагалі-то вже не ранок, – незворушно знизала та плечима. – А по батькові я Сергіївна. Віра Сергіївна. То як щодо кави?

– У нас самообслуговування!

Настрій у Тані був зіпсований з самого ранку. Коли вона пила каву і намагалася заспокоїтися, на кухню прийшов Ігор і співчутливо поплескав матір по плечу.

– Я ж тобі казав, мамо. У них на обличчях написано, що зухвалі. Ще не пізно їх виставити!

– Ще один день, – зітхнула Таня. – Потерпимо…

– Сьогоднішній лише розпочався! А вони навіть мене розбудили.

Почулися кроки і Таня з сином замовкли, а до кухні увійшла тітка Віра з незадоволеним обличчям.

– Каву ви не зробили?

– Мама і не повинна її робити! Самі варіть! – Ігор знову заступився за Таню.

– Таню, ти не вчила свою дитину, що треба мовчати, коли старші говорять?

– А ви мого сина не чіпайте! – Таня почала не витримувати, хоч у принципі була спокійною людиною.

– Я не дитина… – сказав Ігор.

Віра пройшлася кухнею, зробила собі каву в напруженому мовчанні, а потім повернулася до Тетяни з усмішкою, ніби нічого й не було.

– Таню, ти не покажеш нам дорогу до моря? Проводиш?

– Тобі треба буде спуститися стежкою, і побачиш берег. Все просто.

Раз вона перейшла на ти, то й Таня не стала церемонитися.

– А ви не підете?

Ігор покосився на матір і вона зрозуміла, що йому зовсім не хочеться йти на пляж із їхніми гостями.

– Ми підемо тільки після обіду. Тож краще йдіть самі.

– А що в нас на обід?

Тетяна часто готувала на себе з Ігорем та на гостей, якщо ті були адекватними та скидалися на продукти. Вона не була багатою, щоб годувати купу людей за свої гроші. У багатьох випадках відповідала так, як зараз:

– У нас із Ігорем свій стіл, а ви можете поїсти у кафе неподалік.

– А ви нам не можете приготувати? Не переношу громадське харчування. – Тітка Віра зазирнула їй в очі.

– Можу, за певною ціною. У мене теж грошей небагато, – чесно відповіла Таня.

Віра пирхнула і підвела голову.

– Тоді простіше поїсти в кафе, там хоч смачніше буде!

Ігор хмикнув, не погоджуючись із цим, але нічого не сказав.

Так, у постійних сварках та дрібних суперечках пролетіли ці два дні. Але, як з’ясувалося другого дня, тітка Віра і не збиралася з’їжджати. Коли Таня підійшла до неї і нагадала про її слова щодо від’їзду, вона посміхнулася і сказала:

– Таню, ну чого ти? Виставиш нас чи що? Ми маємо відпустку на тиждень. Ми поживемо у вас цей час, а потім з’їдемо. Тобі шкода чи що?

Тані було шкода. Дуже шкода. Вона і так ці два дні вставала дуже рано. Та й як люди вони були їй неприємні, особливо тітка Віра. Олексій-то дитина, хоч і шкодив нишком. Наприклад, смітив і шумів у дворі, хоча його просили бути тихішим. Вже сусіди почали скаржитися.

– Так, мені шкода. Це мій дім і скоро до мене приїдуть друзі, тож прохання до вас з’їхати завтра вранці. Ми домовлялися два дні. Вони пройшли.

Таня говорила спокійно та впевнено, а тітка Віра явно не звикла, щоб їй відмовляли. Її очі округлилися і вона мало не вигукнула:

– Та як ти тільки так можеш? Рідних людей виставляти надвір! Куди ми підемо? На вокзал? Що ж нам робити?

Олексій стояв поруч і зніяковіло слухав її промову. Йому явно не подобалася ця ситуація.

– Які ви нам родичі? Вас ніхто з моєї родини не пам’ятає! У вас час до ранку! Надумаєте щось зламати або забрати з собою, я викликаю дільничого.

Таня вийшла з їхньої кімнати, внутрішньо радіючи своїй перемозі. Рано-вранці Віра з Олексієм з’їхали, вони бурчали і сварилися на них, але все ж таки їм довелося підкоритися. А Таня після цього випадку зареклася пускати до будинку таких “родичів”. Навіть на два дні.