Зіткнувшись з життєвими труднощами, Лєра вирушила до Італії на заробітки, слідуючи дорогою багатьох жінок зі свого села.

Осиротівши в дитинстві, вона виховувалась у тітки, яка, обтяжена власними дітьми, не могла запропонувати Лєрі нічого, крім елементарного даху над головою.

Мрії Лєри про особистий притулок залишилися нереалізованими навіть у зрілому віці. Шлюб з Дмитром, чоловіком на 12 років старшим за неї, запропонований тіткою, не приніс Лєрі ні кохання, ні відчуття приналежності.

Незважаючи на трьох спільних дітей, Лєра не відчувала до Дмитра ніякої прихильності, живучи зі свекрухою, яка бачила в Лєрі лише зайву пару рук для нескінченної роботи по дому.

Коли діти виросли і роз’їхалися, Лєра побачила свій шанс вирватися із задушливого сімейного життя. Вона повідомила чоловікові та свекрусі про свої плани попрацювати за кордоном, пообіцявши заробити на новий будинок.

Однак вона вирішила, що будинок належатиме лише їй, і це рішення викликало невдоволення в сім’ї. Скарги свекрухи на відсутність фінансової підтримки невдовзі повторив Дмитро, погрожуючи розлученням; Лєра була тільки рада такій перспективі.

Проживши десять років в Італії,

відірвавшись від сім’ї та пропустивши весілля своїх дітей, Лєра зберегла незалежність, віддаючи перевагу самозабезпеченню, а не сімейним зобов’язанням.

Зрештою, повернувшись до України, Лєра купила свій будинок, а потім запропонувала фінансову допомогу дітям, розділивши свої заощадження порівну.

Однак цей жест не зміг виправити їх напружені стосунки: діти стали на бік батька, розцінивши вчинок Лєри як егоїстичний.

Історія Лєри змушує нас замислитися: чи було її рішення віддати перевагу своєму благополуччю перед негайною фінансовою підтримкою сім’ї дійсно егоїстичним чи необхідним актом самозбереження?

КІНЕЦЬ.