У свої 52 роки я жила доволі щасливим життям. У мене було все: житло, стабільна робота з непоганою зарплатою, а головне – спокій в душі.

Мій дорослий син з дружиною жили окремо, нещодавно подарували мені внука. Мені б жити і насолоджуватися життям, але я сама вирішила його ускладнити, і тепер просто не знаю, що мені робити далі.

Доля вирішила підкинути мені несподіваний поворот, на який я навіть не очікувала – я вийшла заміж, і, здається, зробила велику помилку.

Миколу я зустріла випадково, нас познайомили спільні друзі. Він був молодшим за мене на 10 років, тому я навіть не могла подумати, що у нас все може скластися серйозно.

Він мені відразу сподобався, хоча красенем його назвати важко. Проте, щось у ньому таке особливе було, що мене зачарувало.

Микола випромінював надійність і стабільність, це те, чого так мені не вистачало, адже я звикла всього досягати сама, а тут з’явився чоловік, який пообіцяв, що вирішить всі мої проблеми, і що я за ним буду як за кам’яною стіною.

Проте, цей шлюб приніс мені не полегшення, а ще більше проблем.

Микола був розлученим, мав двох дітей – 14 і 17 років. Після розлучення він залишив квартиру колишній дружині і дітям, а сам повернувся жити до своїх батьків.

Лише тепер я розумію, що я для нього була ідеальною кандидатурою, бо сама жила у своїй добре обставленій затишній двокімнатній квартирі.

Не зважаючи на нашу 10-річну різницю у віці, Микола зробив мені пропозицію і ми розписалися. Микола не переставав називати мене красунею і не втомлювався повторювати, як сильно він мене любить.

Перший час я думала, що потрапила в рай. Микола не шкодував грошей на квіти і подарунки, у нього було своє авто, на якому він возив мене щодня на роботу.

Жили ми добре, а потім Микола почав говорити, що добре було б нам побудувати свій будинок. Мовляв, старість нам буде комфортніше зустрічати в своєму будинку з власним подвір’ям.

Я вірила своєму чоловікові, тому вирішила підтримати його. Я продала свою квартиру, щоб було з чим починати будову, і навіть стала їздити на заробітки то в Польщу, то в Чехію, щоб будівництво рухалося швидше.

За 5 років ми збудували будинок, обставили його меблями, і здавалося, що в нас все добре.

Але, тут Микола ні з того, ні з сього, сказав, що його старша донька заміж вийшла, і їм з чоловіком нема де жити. Тому Микола доньку з зятем хоче на певний час поселити у нас, адже вважав цей будинок своїм теж.

Мені ця ідея не сподобалася, адже за ті роки, що ми прожили з Миколою разом, донька до нас жодного разу в гості не прийшла, бо мама її налаштувала проти мене. А тепер як вона збирається жити у мене?

Адже будинок я вважаю лише своїм, бо саме я продала свою квартиру, і саме я їздила по заробітках і привозила звідти гроші. А Микола всього лиш керував будовою.

Та будинок був збудований в шлюбі, тому вважався спільно нажитим майном. І Микола вперся, що зараз треба зробити саме так, а не інакше.

Мені було важко прийняти рішення, бо з однієї сторони я не хотіла псувати стосунки з чоловіком, а з іншої – не хотіла, щоб в моєму будинку жили чужі люди, в той час, як мій син з невісткою і онуком туляться в однокімнатній квартирі.

Що робити, як правильно вчинити в цій ситуації, адже не про таку спокійну старість я мріяла, коли виходила заміж.

Джерело