Гості сиділи за накритим столом і тихенько перешіптувалися. Вони не розуміли, що відбувається.

Їх запросили на день народження, вони прийшли з подарунками, а… Іменинника немає!

І де він ніхто не знав. Навіть дружина.

Володимир з самого ранку пішов у справах.

– Ти пам’ятаєш, що сьогодні у нас гості? – запитала його про всяк випадок дружина Люба.

– Пам’ятаю, не переживай. До другої години буду вдома.

Володя поцілував дружину і вийшов з дому. Йому треба було заїхати на мийку, потім у автосервіс. Ну і що, що день народження. Люба сама, як завжди, все приготує і накриє стіл. Їй не потрібна допомога, вона вже з вечора на кухні крутилася. А на обід він повернеться додому.

Привітати прийдуть лише найближчі люди. Його мама, теща з тестем, один із дружиною і близька подруга Люби.

І ось гості зібралися. Люба дуже поспішала, щоб усе встигнути приготувати на стіл. Встигла. Але іменинник зник. Година минула, друга… На дзвінки не відповідає. Що ж трапилося?

– Давайте за стіл сідати, – сказала Люба.

– Як же без Володі? – ображено заперечила його мама.

– Він уже запізнився на дві години. Скільки можна чекати? Усі голодні.

– А може, ще зачекаємо? – не здавалася мати Володі.

– Ні. Просто сядемо за стіл і їстимемо. А коли іменинник прийде, привітаємо його і подарунки подаруємо.

Гості розсілися за гарним святковим столом. Але настрій у всіх зник. Що це за день народження такий? Дивний…

…А Володимир у цей час теж сидів за столом. Але не за святковим, а за звичайним кухонним. І їв він не вишукані страви, які приготувала його дружина, а звичайний борщ.

Навпроти сиділа гарна молода жінка на ім’я Марина.

З Мариною Володимир познайомився рік тому, коли вона прийшла влаштовуватись на роботу до них на підприємство.

Майже відразу вони почали зустрічатися. Марина була розлучена, виховувала сина. Володимир їй дуже сподобався, вона його одразу вибрала собі для стосунків. Симпатичний, високий, широкоплечий.

Старший за неї на десять років. Одружений, але не біда. Для жвавої Марини це не було перешкодою.

Володимир, залагодивши свої справи, вже зібрався їхати додому, коли зателефонувала Марина.

– Може, заїдеш до мене?

– Я не можу, Маринко. У мене вдома сьогодні гості.

– Ну на пʼять хвилин! Ну будь ласка!

– Гаразд, – погодився Володимир.

Він подумав, що Марина хоче привітати його з днем народження. Може подарунок вручити. Гаразд, на пів години заскочить до неї.

Але зненацька пів години розтяглися на пів дня. Марина зустріла його, як то кажуть, з розпростертими обіймами. Вона скучила!

– І взагалі, може, й пообідаємо разом? Ну давай! Борщ зварила щойно. Вийшов чудовий цього разу.

– Маринко, у мене день народження! Я ж сказав тобі, гості вдома чекають, – Володимир уже пошкодував, що приїхав.

– День народження? – пирхнула Марина.

– Хто ж святкує сорок років?

– А що?

– Не можна! Прикмета така – не можна святкувати сорокаріччя.

– Дурниці.

– Ні, не дурниці! Твоя Люба взагалі, чи що?

– Та забобони все це!

– Ага, забобони! Я зараз тобі розповім кілька випадків, що буває, якщо прикметами нехтувати…

І розповіла. Всадивши приголомшеного Володимира за стіл, Марина налила йому в тарілку борщ, посипала зеленню і поклала сметану.

– Стривай, Марино! Сьогодні ж субота, а день народження у мене в середу був. Тож не рахується, можна сьогодні святкувати! – не втрачав надії виправдатись Володимир.

– Свята захотів! Їж ось краще борщ! Ну гаразд, якщо хочеш, давай ігристого. Але просто так не для свята.

– Мені не можна, я за кермом.

– Трохи ж! Таксі візьмеш, нічого страшного.

– Мені додому треба, Маринко! – благав Володя.

– Гаразд, ось з’їж борщ і поїдеш додому, до гостей своїх, так вже й бути! – засміялася Марина.

Жінка чудово знала, що буде далі. Володі ігристого не можна було взагалі. Незабаром він забуде про все на світі.

Цей номер вона проробляла з Володею неодноразово, якщо планувала затримати його в себе. Завжди виходило. Вийшло й цього разу.

А його телефон вона просто вимкнула…

…Додому Володимир повернувся зранку в неділю.

Гості напередодні ввечері розійшлися, не привітавши іменинника, залишивши подарунки.

Добре хоч усі свої – близькі, рідні. Тому без образ обійшлося. Люба збрехала, що Володимира терміново викликали на роботу, щось там сталося. Повідомлення нібито він їй надіслав. Особливо щоб мама Володі не переживала.

Сама Люба чудово знала, що трапилося насправді. Вона вже давно здогадувалась, що у чоловіка хтось є. Але не хотіла вірити. Вперто не хотіла вірити в те, що сімейний добробут у їхньому будинку стрімко зникає з певного часу.

Вони стільки років разом! Після інституту побралися. Донька у них уже виросла, студентка, навчається в іншому місті. На цей раз знову не змогла приїхати на день народження батька, сесія.

– Та й добре, що не приїхала, – подумала Люба. – Бо буде сварка. Все досить. Це була остання крапля. Та й яка ж це «крапля»? Відро холодної води це!

День народження! Не просто вихідний! Все одно на дружину, на близьких, на їхні почуття. Ну як так можна, га?

І добре ж жили! Все було добре. Люба взагалі не розуміла, що сталося. Чому раптом чоловік пішов наліво? Якщо подивитися на них з боку просто як на сім’ю, то можна сказати, що між подружжям панує кохання та порозуміння.

Ось що тепер робити? Як бути?

– Що ти робиш! Хоч би маму свою пошкодував, якщо тобі на інших начхати. Мені довелося брехати, що тебе на роботу викликали! – уже на порозі почала сваритися на чоловіка Люба.

Володя мовчки роздягнувся і пішов у ванну. Люба йшла за ним і говорила йому в спину:

– І зауваж, я навіть не питаю, де ти був! Бо мені вже, знаєш, байдуже! Скільки часу це триває? Рік? Два?

Чоловік зайшов у ванну та зачинив за собою двері. Люба повернулася у кімнату й сіла на диван.

Володя неквапливо мив руки і розмірковував. Він думав, вдома на нього чекає грандіозна сварка. Але ні. Люба просто побурчить, як завжди, і заспокоїться. А було навіть так одного разу, що слова йому не сказала, коли додому він ночувати не прийшов.

Вийшовши з ванної, Володя сів навпроти Люби у крісло.

– Так вийшло. Хильнув у гостях зайвого. Вибач, якщо зможеш.

– Володю! Що з тобою відбувається? Ти ж взагалі не гульбаниш! Як так?

– Ну от так. Буває.

– А пробачити тобі за що? Ти не поясниш детальніше? Може, скажеш, де ночував?

Володя мовчав. Замовкла й Люба. Вона відвернулася від чоловіка, дивилася в телевізор і думала.

– Ти мене ніколи не кохала, – раптом сказав Володимир.

– Та що ти?! А ця твоя значить любить тебе?! Ну то вперед!

Люба зібрала речі чоловіка і виставила його за двері…

…Володя й Люба розлучилися.

Володя хотів піти до Марини. Але та несподівано затялася. Ні, це їй не треба. Її цілком влаштовують нечасті зустрічі. У неї син росте взагалі. І так щоразу доводиться хлопчика до бабусі відправляти. Чужий чоловік у будинку – не її варіант…

До матері переїжджати Володимир не схотів. Винайняв квартиру.

А Люба через пів року знайшла собі хорошого чоловіка. Петро був бізнесменом, вдівець. Вони дуже покохали один одного й вона анітрохи не жалкує, що виставила гулящого Володю за двері…