Не знаю, може це так в селі, а може й не тільки.

Хоч я й намагаюся не лізти до чужої сім’ї, але це не означає, що інші так не роблять. В мене й так чоловік є, Степан, і двоє дітей Марія та Андрій, тож мені є за ким дивитися.

А на одній вулиці зі мною живе моя подруга Надя. З нею ми дружимо давно, єдине, що в неї язик дуже підвішений, говорить деколи, що попало. Надія швидко стала мамою, швидко вийшла заміж, і так само швидко розлучилася.

Син Надії вже давно виріс і виїхав з батьківського дому, а сама подруга з того часу більше нікого так собі й не знайшла.

Можливо через нудьгу завела собі Надя велике хазяйство і двох котів. Та попри те подруга все одно до мене часто заходить. Розказує, як її син в місті розжився, як там її кури чи гуси і розказує, як їй самотньо одній.

Звісно не спорю, іноді подруга може собі дозволити обговорити когось в селі, але це далі слів ніколи не заходить. Але схоже в той список “декого” потрапила і я.

Приходить до мене недавно подруга Надія, мала вона багато про що розповісти. Принесла вона і “червоненького”, так ми й сиділи на кухні до вечора.

Під кінець застілля Надія вже трохи так і почервоніла, почала говорити всякі небилиці. Аж раптом Надя сказала дивну річ “Ой не народила ти собі дитину, подруга. Дивись, старша на чоловіка схожа, а молодший на твою маму. Ну немає такого, щоб на тебе було схоже. А ось мій син один в один, як крапля води, схожий на мене”

Після цього Надя швидко пішла додому і нічого не пояснила.

А ви як думаєте, таке взагалі нормально казати? Чи ви також вважаєте, що якщо діти на вас не схожі, то ви не народили собі дітей?

Дивно якось звучить!

Джерело